Як російське пальне труїть Україну

Протягом усього періоду незалежності наша енергетична галузь була під впливом рф. Газові й нафтові труби, домінантне постачання моторних палив. Розташування поруч з одним із найбільших світових експортерів вуглеводнів завжди тримало сусідів у фарватері гіганта.

Здавалося, 2022-го цьому настав кінець. Україна переорієнтувалася на Європу, остання теж запровадила ембарго на російську нафту й нафтопродукти. Але завжди є «але». Невеличкі легальні й не дуже шпаринки, в які продовжує потрапляти «криваве» пальне, просочується зокрема і в Україну. Схоже до отрути, воно вбиває здатність усього організму нормально функціонувати.

Перші впевнені сигнали надійшли з західного кордону вже восени 2022 року. З Польщі й країн Балтії розпочалися масові постачання скрапленого газу (LPG). Діагноз був поставлений одразу – російське походження, бо основною відмінністю цих обсягів була ціна. Різниця з газом неросійського походження сягала третини.

Воно й не дивно, адже LPG не потрапив під європейське ембарго. Так Польща стала найбільшим у світі отримувачем LPG з росії, звідти ж потекли бурхливі потоки у Литву й Латвію. російський газ був на $200-300 дешевшим за найближчу неросійську альтернативу, конкурувати неможливо.

Цієї фори вистачило, щоб приспати патріотизм українських трейдерів. Поступово потоки набирали сили, й до березня 2023-го частка російського газу в загальному імпорті сягнула майже 80%. Фактично дешевий російський ресурс вичавив з ринку всіх конкурентів.

Лише в травні уряд спромігся внести LPG російського походження у перелік товарів, імпорт яких заборонено до ввезення в Україну. Але це зовсім ненадовго ускладнило життя махінаторам – усі необхідні документи вони навчилися отримувати буквально через кілька тижнів.

Більш потужного удару митниця завдала у жовтні, коли почала вимагати підтвердження всього ланцюжка транспортування від виробника газу до українського кордону. Це суттєво ускладнило життя провайдерам російського LPG. Вкупі з блокуванням польського кордону фермерами російський газ із заходу тимчасово випав з ринку.

Та щойно фермери заморилися блокувати, польські й балтійські трейдери винайшли нову шпарину. Спочатку вони просто охрестили себе виробниками. Відповідно, транспортний ланцюжок до кордону надавався лише від їхніх баз, куди приходить російський газ і де навіть не пахне бодай якимись виробничими потужностями. Державні інспекції Польщі лише підтвердили, що трейдери мають ліцензію на виробництво, а ним вважається і звичайне змішування… Тобто, заміксував дві партії російського газу, «виробники» почали видавати європейський сертифікат походження. І хоча це конкретно суперечить вимогам Митного кодексу ЄС, нікого, крім України, це не хвилювало.

А на сьогодні винахідливі газотрейдери віднайшли й спосіб надавати українській митниці потрібні документи. Виявляється, тепер ми імпортуємо американський, норвезький, шведський газ тощо. Єдине, що лишилося, так це старе питання: звідки така ціна? У порту Гданська «неросійський» газ коштує $700 і ще $100 треба витратити на транспорт до українського кордону. Але чомусь на кордоні він декларується за $650.

Те ж саме, тільки в дизель

Інший фланг гібридного енергетичного фронту – дизельний. І якщо на Балтиці росіянам нема чого ловити, то Чорне й Середземне моря буквально перелиті російським дизелем.

Найбільший покупець росДП у світі – Туреччина. Країна раптово перетворилася на експортера дизпального, хоча раніше переважно імпортувала. Звісно, за документами експортується винятково неросійське пальне.

У червні 2023 року РНБО зачинила цю лавочку й занесла до червоної зони турецькі, алжирські, єгипетські й інші порти, які обробляли російське ДП великими кількостями.

Далі руським духом засмерділо з Болгарії (має виняток із «дизельного» ембарго ЄС до 2025 р.) й Молдови. Симптоми аналогічні – низькі ціни й потужний імпорт російського пального.

У жовтні до боротьби долучилась СБУ. На основі даних розвідки служба наполегливо рекомендувала Енергомитниці досліджувати кожну партію, що надходить із базисів, помічених в імпорті роспального. У червону зону тоді потрапили основні термінали Болгарії, Молдови й країн Перської затоки. Потік зупинився, хоча досі з Туреччини й Болгарії долітає знайоме «За что?!»

Сьогодні симптоми «дизельної» виразки з’явилися знову. Останні півроку в трейдерському середовищі тема №1 – хронічні збитки. На ринку постійно фіксується наявність загадкових низьких цін і юрба нікому не відомих імпортерів.

«Ми знайшли найближчий неросійський продукт у Греції, веземо напряму з заводу, але у результаті програємо конкурентам, які за документами призвели пальне після двох-трьох перевалок у портах, що мало б відповідно позначитися на вартості», – каже великий імпортер. Ба більше, іноді трапляється, що пальне з одного заводу, який вантажить усім за однією вартістю, в Україні чомусь має собівартість на $30-40/т меншу. Тобто на розмір трейдерської маржі. Відповідно постачальники «білого» продукту змушені йти з ринку, залишаючи його колегам із незрозумілими здібностями.

На ситуацію була змушена звернути увагу навіть Енергомитниця. «Було проведено більш як 50 контрольних заходів на предмет виявлення контрабанди. Все чисто», – каже джерело в Держмитслужбі. Та й суто фізично сховати танкер від очей армії постачальників неможливо.

Схоже, ми знову маємо справу з «сусідським» пальним. Туреччина перештамповує у своїх портах більшість ресурсу з новоросійська й туапсе. З портів, які давно у стоп-листі української митниці, пальне продовжує йти в Грецію, Румунію, Болгарію. А в морі курсує безліч танкерів і танкерчиків із вимкненими транспондерами.

Візьмемо хоча б найближчий приклад – Румунію. Біля її берегів стоїть декілька величезних танкерів-накопичувачів, що приймають прямі рейси з російських і турецьких портів. Навіщо вони накопичують «підсанкційне» ДП під берегами країни ЄС, що заборонила заходити у свої порти суднам із товарами російського походження? Куди потім іде це пальне? Питань вистачає.

З іншого боку Чорного моря – Грузія, яка приймає ешелони російського ДП у кількостях, набагато більших за власне споживання. Звісно, що виходить із грузинських портів пальне винятково неросійське.

Фото MarinTraffic. Судно Dmitry Pokrovski човникує між рейдом новоросійськом і судном-накопичувачем New Legend, що зашвартоване біля Констанци. 7 рейсів за останні 2,5 місяця

Знайти й знищити

Боротьба з роспальним – це не тільки про мораль і непряме фінансування агресора. Це ще й про енергетичну безпеку. Подібно до отрути, навіть невеличкі обсяги здатні вбити альтернативні канали постачання, а відповідно підірвати нову систему забезпечення нафтопродуктами.

І ця боротьба – явно не той випадок, де варто брати приклад з Європи. Глевке ембарго – це все, на що поки що здатен континент у захисті себе від небажаного пального. «Перегортання» документів у Туреччині, перевалка в порту й у морі – все, в Європі цей товар буде вважатися чистим. Поки клерк у Єврокомісії розробляє новий бар’єр для роспального, трейдер винайде три шляхи його обходу.

Україна багато чого нового показала Європі й світові. Судячи зі всього, настає час надати приклад ефективної боротьби з російським пальним. Як жертва агресії ми маємо більшу мотивацію. СБУ й РНБО вже зробили кілька кроків, використовуючи дані Bloomberg, Reuters та українських дослідників, треба йти далі, бо схеми змінюються.

Тут треба вміти казати «ні» і деяким нашим «партнерам». Трейдери з Польщі й Балтії не приховують, що за останні два роки заробили більше, ніж за попередні десять. Можна лише здогадуватись, цифри зі скількома нулями поклали у кишеню турки, обробляючи десятки мільйонів тонн нафти й нафтопродуктів «агресора». Уже є прецеденти підключення до розв'язання цих делікатних питань дипломатичного корпусу, ангажування різнопрофільних лобістів. Діяти треба з холодною головою й гарячим мечем.

Джерело: «Бізнес.Цензор»