Ніхто не хоче платити більше податків. Однак у випадку з електромобілями — платити є з чого.
Плач лобістів електромобільності з приводу ідеї запровадження податку на електромобілі набирає обертів. А насправді все просто як божий день. Є машина, яка використовує дорожню інфраструктуру, власник якої на відміну від власників машин із ненависними двигунами внутрішнього згоряння, нічого за ту дорогу не платить. Притому спочатку він не платить під час ввезення електрокару мито й акциз, а потім фактично отримує безкоштовне «пальне» у вигляді побутового тарифу на електрику за рахунок дотацій держави. Так, там десь є ПДВ, але враховуючи базу оподаткування, це копійки.
Аргументи електромобільного лобі не змінились, ми їх вже чули, коли держава минулого року заявила про планове повернення ПДВ на імпорт батарейних електромобілів (BEV) після 7 років відсутності. Дискусія зайшла в площину термінології («дорожнього фонду формально немає, тож немає чого туди платити»), і корупційного фаталізму («всі ті податки все одно вкрадуть»). Однак є й старі теми — закордонний досвід країн без війни («у світі все не так»), і рефлексії на тему «податки вбивають ринок електромобілів».
Про досвід мирних країн, примарну екологічність і необхідність платити податки, особливо зараз, не будемо — про це багато сказано. Теза про «ПДВ вбив ринок» — гостро виражена маніпуляція. У жовтні — грудні, напередодні повернення ПДВ, було імпортовано близько 57 тис. BEV, що на 60% більше, ніж за все перше півріччя 2025 року. Навіть коли в січні-лютому бушували блекаути і було не зовсім до думок про електрокари, усередині країни були десятки тисяч дешевої техніки, ввезеної без ПДВ. Досі тими пільговими електричками торгують.
Дивно, що ще багатьом на п’ятому році війни досі не зрозуміло, але держава запроваджує податки, щоб вижити. Запроваджує, щоб виконати умови закордонного фінансування. Запроваджує, щоб посилити військовий бюджет, бо те закордонне фінансування переважно не може йти на війну. Податки — найефективніший спосіб конвертації доходів населення у фінансування оборони.
Ринок електромобілів показав експоненційне зростання в останні декілька років і не міг не привернути увагу фіскальних органів. Смішно читати, що оподатковувати електрички можна лише після того, як їх буде понад 20% автопарку. Для довідки: такий показник є тільки у Норвегії, де все одно немає тих податків, бо в суверенному фонді країни понад 1 трильйон євро за рахунок нафтогазових доходів.
Про це чомусь не говорять, але навіть після повернення ПДВ електромобілі залишаються абсолютно недосяжними для ДВЗ з погляду економії. За сьогоднішніх цін суто на паливних витратах вийде заощадити близько $3 000, ще під $600−700 залежно від авто піде на щорічні ТО. Окрема тема — вартість самого автомобіля. У середньому класі авто різниця в цінах становить від $5 000 до $15 000, що значно впливає на загальні витрати на авто в перспективі життєвого циклу.
Тож суттєві зазори мають місце. Навіть якщо 20% вигоди на пальному — 2 000−3 000 тис. грн на місяць — зібрати в бюджет, то це точно ніяк не вплине на загальну привабливість електричок. А от додавання 700−750 млн грн до бюджету воюючої країни буде абсолютно не зайвим.
Але навіть без урахування витрат на пальне, позиції електричок перед традиційними автомобілями на бензині чи ДП (про автогаз уже навіть не згадую) потужні. Дизайн — без варіантів, технологічність на голову вища, немає частих ТО, немає витрат на мастило в мотор і рідину в коробку, турбіна не перегріється, прогрів перед стартом теж не потрібен. Тільки критична недосяжність зарядної інфраструктури або забобони можуть змінити вибір на користь нафтопродуктів, але таких стає все менше.
Звісно, ніхто не хоче платити більше податків, і це характерно не лише для українців. Однак у випадку з електромобілями платити є з чого, і мета — екзистенціальна.
Джерело: «NV Бізнес»
Коментарі
Увійдіть щоб мати можливість лишати коментарі
Увійти