Чому в Україні є пальне, а в росії – немає?

Вночі 18 серпня росіяни остаточно зруйнували нафтобазу азербайджанської компанії Socar в Одеській області. Перші п'ять «шахедів» прилетіли минулого тижня, частково пошкодивши об’єкт, а 15 дронів 18 серпня зробили перспективу його відновлення до завершення війни малоймовірною.

Лунають запитання, як це вплине на ринок пального загалом і південного регіону зокрема?

Насправді у знищенні нафтобази немає нічого екстраординарного. Для паливного ринку це буденність з 24 лютого 2022 року. За нашими спостереженнями, відтоді було атаковано понад 70 нафтобаз, зруйновані всі нафтопереробні підприємства – і малі, й великі.

Лише цього літа прилетіло вже на понад десять галузевих об’єктів. Зокрема був зруйнований великий термінал у тій же Одесі й Фастові. У Кременчук летіли не тільки дрони, а й крилаті і балістичні ракети.

А що ж тепер буде? Відповідь: нічого. Хіба хтось відчув наслідки руйнування 70 нафтобаз і НПЗ? У нас немає бензину? Дизпального? Скрапленого газу? Все є.

А ось у росії – світовому лідері з нафтовидобутку й перероблення – нема. В окупованому Криму та у забайкальському краї рф почали продавати бензин А-95 лише підприємствам та організаціям за спеціальними картками. російські ЗМІ пов’язують дефіцит і рекордне зростання гуртових цін із наслідками ударів українських дронів по нафтопереробних заводах.

Як таке може бути?

Навесні 2022 року Україна пережила найглибшу паливну кризу не тільки у своїй історії, гадаю, жодна країна світу не стикалася з таким викликом. Буквально за місяць нас позбавили 100% каналів постачання пального – з росії, білорусі, через порти та з українських НПЗ.

За нашими розрахунками, у березні-квітні 2022 року дефіцит бензинів становив 50% від потреби. По дизпальному в ці критичні місяці нестача сягала 80% від потреби.

Нестача запасів та їхнього поповнення призвела до лімітування відпуску пального спочатку 30 л «в один бак», а потім навіть і 10 л. Треба було дати можливість якомога більшій кількості споживачів отримати пальне, щоб продовжити рух. А головне, зберегти запаси для транспорту критичної інфраструктури.

Коли стало очевидно, що навіть за такого лімітування поновлювати запаси не виходить, у другій половині травня уряд скасував державне регулювання роздрібних цін на пальне. Це дозволило імпортувати бензини й ДП всіма можливими видами транспорту з будь-яких напрямків. Уже за місяць, наприкінці червня 2022 року, на трасі Київ-Чоп не було проблем з пальним, а протягом липня всі заправки поновили повноцінну роботу.

Сьогодні країну живлять пальним десятки маршрутів постачання – водним транспортом, залізницею, автоцистернами. Пункти переливу нафтопродуктів з європейської на українську колію розкидані вздовж усього кордону. Відповіддю на знищення нафтобаз стала робота «з коліс», коли пальне не накопичується, а оперативно підвозиться до місць реалізації.

А що в росії? Державне регулювання цін і відсутність імпортних постачань, бо вони елементарно не проходять за ціною. Пік споживання й пару нокаутованих нафтопереробних заводів – привіт, талони на АЗС.

Так, нам довелось витратитися на придбання залізничних цистерн, бензовозів (їх кількість зросла вчетверо), танкерів, а дехто навіть придбав за кордоном морські перевалювальні комплекси. Але країна не зупинилась, і протягом останніх років нова система постачань склала декілька іспитів блекаутами, обстрілами й блокуваннями кордонів польськими аграріями.

І саме завдяки цій системі, величезній конкуренції та ринковому ціноутворенню бензин у «безнафтовій» Україні є, а в «нафтовій» росії – немає.

І саме тому, якими б прикрими не були удари по залишках нашої паливної інфраструктури, це вже ніяк не вплине на наявність пального або на його ціну на заправних станціях.

Джерело: «Економічна правда»