В Україні є кілька точок підвищеної концентрації АЗС. Більшість із них розташовано в Києві – найбільшому ринку країни. Це передусім найближчі до міста 15-20 км ключових трас: Бориспільської, Житомирської, Одеської. Комплекс у цьому місці – не просто бізнес, це візитівка, своєрідний нематеріальний актив. І грошей тут не шкодує ніхто! (Хоч трапляються й винятки). Це справжній постійно діючий заправний ярмарок, де всі перебувають у рівних умовах і за вибір клієнта йде запекла боротьба. Іноді без правил.
Під зав'язку курортного сезону Еnkorr звернув свій погляд на головний південний виїзд – Одеське шосе. По обидва боки прилеглого до Києва восьмикілометрового відрізка розташувалися 16(!) заправних комплексів. Тут є все – преміальні бренди й мережі-дискаунтери, компактні станції й «аеродроми». Є тут і драми, коли комплекс пустує на гектарі землі, й комедії, коли конкуренти стоять стіна до стіни. Отже, давайте подивимося, як б'ється пульс однієї з найбільш жвавих ділянок країни.
Різні жовті майки
Почнемо з в'їзду в місто. Перші два об'єкти – Shell і «БРСМ». Хоч їх і розташовано поміж двома кладовищами, це не означає, що тут усе спокійно. Перше, що впадає у вічі, – вкрай незручний заїзд у «черепашку»: після довгого світлофора, він вимагає значного гальмування, щоб не перетнути суцільну лінію полоси розгону. Не виключено, що машин тут стабільно мало саме через це. Про невеликий «проходняк» свідчать і підсохлі на підігріві сосиски...
А ось що тут добре, так це асортимент товарів у магазині. Наприклад, вітрина з іграшками-качечками й фірмовими сувенірами Ferrari, які можна придбати тільки за програмою лояльності. Дуже круті речі, яких інші мережі поки не продукують. У відмінному стані застав кореспондент Еnkorr і місцеві санвузли.
Та однаково сумно. На Google-панорамах, де збереглися фото з травня 2015 року, Одеська траса в жахливому стані, зате заправка Shell виблискує і пашить свіжістю. Нині все навпаки: траса у відмінному стані, а станція виглядає дещо занедбаною... Бідненько, зате чистенько.
А ось сусіди виглядають бадьоро. Наприкінці 2018 року відразу за Shell свій комплекс відкрила «БРСМ-Нафта». Судячи з усього, проблема «черепашки» – не тільки в незручному заїзді: в світлий час доби на «БРСМ» заправляється 2-3 машини, нерідко зайняті й усі вісім колонок.
Тут реалізовано останній дизайн комплексу, який досить вдалим визнають навіть конкуренти. А це насамперед величезний магазин із таким же асортиментом: вода прямо в палетах, білизна, книги, біти (звідки у нас ця любов до бейсболу?), вино й купа всього іншого. На вході персонал розбирає ящики з «деталями» хот-догів і бургерів Mr.Grill. Клієнти лавірують поміж перешкодами, йдуть на касу. Наступна заправка буде лише після затяжного яру у Віті-Поштовій.
UPG: аеродром без літаків
Перша заправка «Укрпалетгруп» на південному виїзді з Києва з'явилася в травні 2018 р.. Як і на Бориспільській трасі, комплекс у Гатному працює в спайці з «Форою». Але таке сусідство, схоже, не завжди на користь. Магазин на станції особливим успіхом не користується: він не тільки відтягує непаливних покупців, а й частково закриває в'їзд на заправку. Крім того, заїзд без порушення правил можливий тільки через «Фору», інакше доведеться перетинати велику суцільну смуги розгону транспорту, який від’їжджає від магазину.
За великим рахунком, UPG в Гатному – серед родичів по мережі заправка непримітна, однак за 2,5 року роботи її вдалося «прикатати». Під чотирма «трамвайчиками» майже завжди стоїть пара-трійка машин.
Справжня трагедія коростенських бізнесменів (UPG родом з цього міста на Житомирщині) розгорнулася з другого боку Одеської траси – на в'їзному комплексі UPG. Він підняв прапори в квітні 2020-го, у самий розпал «локдауна». Комплекс у Чабанах – найбільший з усіх (понад 1 гектар), які ми охопили в цьому матеріалі. По-хорошому, тут запросто можна було б розмістити 2,5-3 середніх заправки.
Це не заправка – заправище! Величезний навіс над 12 колонками, окрема зона з модулем LPG на 4 пістолети, неймовірних обсягів парковка (навіть не TIR), масштабні газони з різними ландшафтними штуковинами, просторий магазин, великі кафе на вулиці й усередині... Тут усе відмінно: привітний персонал, смачний фаст-фуд, непогана логістика в магазині, чиста вбиральня, класний дизайн. Бракує одного – клієнтів. Співробітників заправки поки стабільно більше. Ні в будні, ні у вихідні на станції майже немає машин. Інсайдери в компанії кажуть, що низький рівень продажу став шоком для менеджменту й акціонерів мережі, і що з цим робити, поки ніхто не знає.
З присмаком огірка, кураги й арахісу
Дзеркалка KLO – справжній абориген Одеського шосе. В'їзна заправка підняла жовтий прапор у Чабанах ще 2001 року, станція навпроти – 2003-го. Мільйони літрів тут пролилося ще до того, як благодатні шосейні землі розкупили конкуренти. Тут у KLO справжній блокпост: окрім двох заправок, розташувався відомий однойменний ресторан і готель у яблуневому саду, повноцінний пристанційний «Борщ», величезна мийка самообслуговування, прокат причепів та інша інфраструктура. За словами менеджменту мережі, в чабанівському «кущі» працює понад 100 чоловік.
У березні 2020 року в готелі сталася пожежа, через що довелося затягнути фасад величезним банером, що тепер ще більше виділяє об'єкт на трасі. На допомогу також закликали 10-метрову скульптуру бульдога, який до цього «охороняв» об'єкт KLO на Петрівці.
З фаст-фуду тут рідко виходять без бутерброда чи бодай кави. До речі, нова кавова марка на KLO, про запуск якої мережа сповіщала киян через незліченні білборди, таки злетіла. «Присмак кураги, смаженого арахісу й огірка» (як пише рекламний проспект), мабуть, вразив покупця, й біля кава-машини завжди людно.
Важко однозначно сказати, в чому секрет, але популярність чабанівських об'єктів KLO вражає. У п'ятницю й неділю, в будь-який інший день тижня, вранці, ввечері й удень тут товпляться машини. Причому по обидва боки траси.
Але так було не завжди. До 2019 р. непоказний виїзний об'єкт перебував у тіні розташованого навпроти великого брата. З розвитком конкуренції на цьому напрямку тісному «Подорожнику» й двом з половиною колонки на куцому клаптику землі було все важче реалізовувати потенціал місця. Торік заправку рішуче реконструювали, круто розширивши магазин і зону з ТРК. Зручнішими стали заїзд і виїзд, хоча «трамвайчики» так і залишилися затісними.
Замість сантехніки для «пози орла» з'явилося сучасне обладнання. Ну, а дизайн, який перетворив заправку в арт-об'єкт, – то зовсім інша історія, яка заслуговує окремого репортажу.
Страх і ненависть у Чабанах
Та не все так спокійно в Чабанах. Віднедавна вірним супутником KLO став «Авантаж 7». З 2019 року повітря в Чабанах просякнуте духом люті, а ґрунт – отрутою конкуренції! Зрозуміти напругу нескладно: свій «виїзний» об'єкт Наталія Чирич встромила впритул до KLO.
Конфлікт виник ще на етапі проектування. Спочатку «Авантаж» спланував заїзд на свою нову станцію... через виїзд зі станції KLO. В іншому випадку водієві довелося б грубо порушувати ПДР: або перетинати суцільні лінії, або робити дуже різкий поворот на жвавій магістралі. Неспокійні сусіди спочатку прийняли радикальне рішення і зрізали частину відбійника для організації заїзду. Зі зрозумілих причин KLO виявилася проти, і «Авантаж» був змушений придумувати нову логістику. В результаті довгий і незручний в'їзд на станцію організували через поле. Він же став і виїздом...
Але цю незручність «Авантаж» компенсував клієнтам сповна! Притому в буквальному сенсі – ціною. Черги, надто у п'ятницю ввечері, тут такі, що окремий заправник виступає регулювальником, який спрямовує машини з черги до ТРК, що звільнилася. І довгий заїзд-«кишка» навіть став у нагоді – для розміщення черги.
Товпляться люди ще й тому, що основний клієнт – газовий, а каса всього одна. З шести колонок три – чисто газові, ще дві – комбіновані. На заправках навіть є окремі газові стели, що висяться над трасою й помітні дуже здалеку. На них «Авантаж» вивішує мінімальні ціни не лише на всій трасі, а й, як правило, по всій країні. І люди їдуть.
З протилежного боку ситуація не пов'язана з проблемним сусідством, проте схожа в сенсі реалізації – нерідко зайняті всі 16 постів. А ось магазини тут не надто популярні (хоча слід віддати належне їх асортиментові й дизайну). Та й звідки взятися непаливними продажам, якщо сюди приїжджають економити гроші. Це добре видно і по скромному рівню автопарку.
Do not disturbed
Тепер повернемося на виїзд із Києва. Вважається, що виїзні станції зазвичай набагато продуктивніші в'їзних, надто перед вихідними. Та це правило явно не поширюється на ANP, яка тих, хто залишає місто в одеському напрямку, зустрічає першою. Точніше, зустрічає навіть не станція, а стела, сама ж заправисько захована метрів за 40 від траси в глибині лісопосадки на невеликому клаптику в 13 соток.
Колишня станція «Альфа-Нафти» не відрізняється розмашистими розмірами заправної зони, зате помітна убогими як для 21 століття пристанційними сервісами і обслуговуванням. У магазині з похмурим оператором – широкий асортимент автотоварів, але майже немає вибору найбільш ходових речей: кондитерки, пива, імпульсивної групи. На підлозі за касовою стійкою – гора старої оргтехніки. Напевно, позначається звичка регулярно міняти юрособи...
Ну, і фірмовий прийом – туалет із входом з вулиці... та ще й не працюючий! Фаталіті!
Тож не дивно, що навіть п'ятничним вечором клієнти тут рідкість. У мінус грає ще й заглибленість у ліс, через яку заправка не кидається в очі. Та й машини в цьому місці, як правило, тільки встигають розігнатися після традиційної тягучки, так що скидати швидкість не хочеться. Навіть заради економії, яку обіцяють ціни на ANP. Можливо, вдихнути життя в цей об'єкт дала б змогу реконструкція, та ця програма у «Привата», схоже, знову заглухла.
АЗС зі схожою специфікою розташувалася і за 3 км від ANP. Це Marshal, мережа родом з Чугуєва. Комплекс у Чабанах дуже відрізняється від своїх побратимів, причому в кращий бік. Велика заправка з масштабним магазином, кафе та TIR-паркінгом займає 52 сотки.
Та перше, що насторожує, – великі маслянисті плями біля ТРК. А потім ніби потрапляєш у «машину часу». У харчоблоці – «тьоть Валя», гречка, макарони, котлети, зрази, тушкована капуста й інші хіти радянського громадського харчування. Полиці просторого магазину забиті однаковими позиціями або просто порожні. У плані видимості Marshal також схожий на ANP – через нагромадження реклами бетонних конструкцій заправку помічаєш не відразу.
Поціновувачів простої їжі в Чабанах виявилося небагато, і колонки на Marshal часто простоюють. Машини зустрічаються, звичайно, частіше, ніж на ANP, однак глобально – порожнеча і умиротворення.
Головна ж схожість чугуєвських легіонерів з ANP – дизайн, сильно застарілий в обох випадках. З моменту його розроблення передовики рітейлу на кшталт ОККО, WOG, «БРСМ» вже двічі-тричі встигли «оновити шкіру». І, схоже, це працює. Кажуть, власники Marshal дещо охололи до свого паливного бізнесу, тому чекати змін не варто.
Здавалось би, багато недоліків повинна компенсувати екстремально низька ціна, та чомусь не в цьому разі. «Маршал» стоїть першим у напрямку руху, ціна нижча на 5-15 копійок, ніж на вищезгаданому «Авантажі», який за п'ятсот метрів, але весь народ чомусь там. Гримаси ринку!
Агрегатори ідей
У 2012-2013 роках свої прапори на «дорозі життя» підняли ОККО. Спочатку в Чабанах на виїзді, а потім і на в'їзді, в Гатному, в епіцентрі нової приміської забудови. Комплекси різні за площею і конструкцією (в Чабанах 93 сотки і окремий навіс для великоваговиків, у Гатному – 63 сотки і типовий проект з одним навісом), проте дуже схожі за наповненням і духом. Трасовість об'єктів підкреслено наявністю TIR-парковок, які майже завжди забиті.
Потужний трафік і всередині комплексів. Сюди часто заїжджають в магазин або кафе. Заїзд без покупки палива на ОККО – нормальна ситуація. З одного боку, в магазинах, як на «Кураж-базарі» (міцний і слабкий алкоголь, одяг, стейки, мейвеї, хот-доги, гамбургери, хліб, незліченна кількість заморожених напівфабрикатів, автотовари, головні убори і Бог знає що ще), з іншого – мерчандайзинг на вищому рівні – нагромаджень і бардаку немає.
Щонайменше рік, як на ОККО пропонують акційну воду в паках, і клієнт її бере! Що зайвих пропозицій не потребує, так це кава і хот-доги. Сосиски не встигають нагріватися, а біля кава-машини майже завжди черга. Дуже круто виглядають і нові моделі кава-машин, які поставили минулої весни.
Обидва комплекси мають у своєму складі ресторани. При цьому A la minute в Чабанах на карантині, а в Гатному Pasta Mia чомусь працює.
Сервіс тут хороший, рівний. Якщо на UPG рідкісного клієнта буквально облизують, то на ОККО персонал чітко за протоколом добротно робить свою роботу.
Нещодавно на в'їзному комплексі відкрився пункт видачі служби доставки Meest Express, та поки потоку клієнтів на точці не видно. Не надто завантажені в Чабанах і турніки з брусами. Ідея розім'ятися після руління відмінна, та влітку на сонці спорт приваблює небагатьох.
Що стосується проливів, то серед колег по трасі ОККО – міцний середнячок. Колонки не порожні, але й супер-довгих черг, як на дискаунтерах, тут не буває. При цьому саме на ОККО максимально помітна специфіка трафіку: в неділю ажіотаж на в'їзний заправці, в п'ятницю – на виїзній.
Середньостатистичний
У кінці звітної ділянки тих, хто їде зі столиці, проводжає AMIC. Цей побудований за типовим проектом комплекс змушує зануритися в кращі «лукойлівські» часи. Станція потрапила в найпершу хвилю реконструкції в лютому 2014 р.. Тоді «Лукойл» оновлював нутрощі на топових комплексах, і помаранчевий дизайн зеленого AMIC – спадщина попереднього власника. За 6 років оформлення трохи пошарпалось, але загалом збереглося на прийнятному рівні.
З сильних сторін – чудова видимість на трасі й дуже зручний заїзд, велика комфортна територія. Також приємно здивував персонал. Далі – санвузол. Однозначно один із найчистіших серед тих, які потрапили в цей огляд. (Не будемо називати імен, та у деяких учасників цього огляду вбиральні просто жахливі).
Серед головних недоліків – нецікавість магазину і фаст-фуду. Начебто нормальний асортимент, стандартна розкладка, але бажання щось схопити з полиці без потреби не виникає. Те ж саме з фаст-фудом: тут помічено бренд food point, рекламований біля цінової стели кавовим стаканчиком, але їжа апетитною не виглядає. На заправці довелося провести майже 20 хвилин, та за цей час ніхто з відвідувачів не взяв нічого ні в магазині, ні в кафе.
Певною мірою «бездушність» сервісів і легкий стан занедбаності (не в плані чистоти, а якогось мінімального креативу) – дуже поширена болячка великих мереж. Проте порожньою заправку назвати не можна. Машин небагато, але вони є, що вже сильно контрастує з картиною дво-трирічної давнини, коли, здавалося, мережа ось-ось загнеться. Разом з легковим транспортом під колонками нерідко трапляються фури.
Лісова братва
Локації об'єктів WOG на одеській трасі – їх найслабші місця. На в'їзді в місто це останній об'єкт у низці, на виїзді – передостанній. Тобто, заїжджають сюди ті, кому не догодили OKKO, UPG, KLO, «Авантаж», ANP, Socar і навіть «Маршал». Розташуйся заправки в місцях цікавіших, активність на них була б значно вищою. Втім, не можна сказати, що «воги» тут пустують.
В'їзна станція, розташована в глибині лісопосадки, з траси не проглядається. Але місце це намолене, в СРСР тут була АЗС Держкомнафтопродукту. Мабуть, відтоді залишилося сусідство з іншими об'єктами автосервісу: СТО, мийками, шиномонтажем, магазинами запчастин, точками встановлення ГБО. Тут усе ворушиться й кипить: водії миють машини самі й за допомогою мийників, колупають їх знизу і зверху, перевіряють роботу вузлів і агрегатів. Ідея побудувати на цій заправці мийку виявилася ударом в штангу – розташовані тут дві сторонні мийки, а також ще одна бюджетна за рогом залишили WOG-ський сервіс без роботи. Не дарма паливні ритейлери не хочуть зв'язуватися з цим бізнесом.
Але на станції людно: 3-4 машини завжди стоять під заправкою, в магазині – рух. Здавалося б, заїзд не надто зручний, та клієнта це не бентежить. Тим більше, що на світлофорі зелена стрілка дає змогу проскочити через заправку і скоротати час у в'їзному заторі. За агентурною інформацією, комплекс на 18 заправних постів прокачує приблизно 15 м3 на добу.
Дещо скромніша торгівля на виїзний заправці. Працююча у Віті-Поштовій, раніше вона входила до мережі «Рось» Володимира Семиноги, яку WOG поглинув в 2011 р.. Розташуванню не позаздриш: через початок затяжного схилу заправку трохи втрачаєш з поля зору, а при виїзді потрібно акуратно пропустити потік тих, хто повертає на Віту-Поштову – велике приміське селище.
До великих мінусів також відноситься мікроскопічна будівля. Мабуть, за часів будівництва об'єкта супутня торгівля не була актуальною, вистачало і продажів бензину. Та WOG з його форматом належало вмістити туди магазин, туалет і підсобне приміщення. Скажімо так: тут затісно. Загалом напрошується докорінне оновлення, на тлі попередньої ярмарки зі «зграї товаришів» об'єкт виглядає блякло. Але бренд є бренд, і візуально продажі можна оцінити щонайменше в 10 кубів.
Дорогою додому
Куди ж без Socar?! Азербайджанська мережа відома в Україні, зокрема своїми одеським корінням, тому на її відсутність на виїзді зі столиці в бік Одеси не варто і розраховувати. На момент запуску в 2014 р. часто доводилося чути, що чорний химерний дизайн Socar незвичний, зараз же він сприймається абсолютно нормально і органічно.
Зрозуміло, рівень машин, які заїжджають на Socar, разюче відрізняється від автопарку на «Авантаж 7». Тому шаурма (а точніше кебаб) за ціною трьох-чотирьох хот-догів з сусідніх заправок продається непогано.
Розташована на 80 сотках станція може похвалитися дуже зручним заїздом і внутрішньою логістикою. До складу комплексу входить відразу два стильних літніх майданчики, велика парковка на задньому дворі й кілька паркомісць перед входом. Асортимент магазину, крім стандартних позицій на кшталт напоїв, снеків, автотоварів і якогось одягу, включає в себе східні солодощі, квіти і набори для стейків (на ОККО ця вітрина також є). Великий ретро-холодильник на вході пропонує актуальне влітку морозиво, хоча й сильно вибивається зі стилю Socar.
Охочих погодувати залізного коня тут набагато менше, ніж бажаючих погодувати себе чи купити щось оригінальне в пристанційному магазині. У п'ятницю ввечері продажі палива йдуть активніше, загалом же штовханина в основному відбувається на парковці.
Найпопулярніша позиція фаст-фуду – кава. Вона справді гарна. А ось за чисто суб'єктивними відчуттями легендарний сокарівський кебаб останнім часом здав. Та й ріже його тепер не кухар із величезним тесаком, а чудо-машина. А може, просто фаст-фуди в інших мережах піднатиснули?
***
Безумовно, цей зріз не претендує на статус ринкового дослідження, радше – на суб'єктивний погляд з-за керма. Проте тривалий період спостережень і частота візитів на АЗС дають змогу дійти досить конкретних висновків про успішність тих чи інших об'єктів. А висновки в тому, що місце – хоч і обов'язкова умова солідних проливів, але точно не достатня. Рецепт успіху – складний коктейль, де крім локації і ціни, беруть важливу участь грамотний маркетинг і рекламна активність, тривалість роботи, програми лояльності й купа інших чинників.
Коментарі
Увійдіть щоб мати можливість лишати коментарі
Увійти