Навіщо і як декарбонізувати будівельний сектор? Висновки галузевого звіту компаній Shell і Deloitte

Будівельний сектор відповідає за розвиток інфраструктури, є основою повсякденного життя, а також світової економіки. Однак водночас на його частку припадає 37% глобальних викидів CO₂, що робить його одним із найбільших секторів, діяльність яких призводить до глобального потепління. І хоча більшу частину зусиль зі скорочення викидів вуглецю зосереджено на боротьбі з операційним вуглецем — викидами, що виділяються в результаті поточної експлуатації будівель, — 16% світового сліду CO₂ припадає на втілений вуглець, що утворюється до введення в експлуатацію будівлі або інфраструктурного проєкту й залишається непомітним.

Shell і Deloitte опитали близько 100 керівників будівельних проєктів та експертів із Європи, Північної Америки й Азії про те, як, на їхню думку, можна змістити фокус на скорочення викидів вуглецю в ланцюжку створення вартості в галузі. Ключові моменти були представлені в галузевому звіті «Декарбонізація будівництва: побудова низьковуглецевого майбутнього». Більше подробиць у статті нижче.

Виклики на шляху до скорочення втіленого вуглецю

Утілений вуглець — це викиди CO₂ будівлі або інфраструктурного проєкту до введення його в експлуатацію. Він включає вуглецевий слід, що утворюється під час пошуку й виробництва будівельних матеріалів, логістики, різноманітних будівельних процесів, технічного обслуговування та знесення будівлі. Порівняно з операційним вуглецем, який уже успішно скорочується на багатьох об'єктах за рахунок підвищення енергоефективності й використання відновлюваних джерел енергії, боротьба з утіленим вуглецем ускладнюється через обов’язкову залученість учасників на кожному етапі ланцюжка створення вартості.

Із 5,4 гігатонни глобальних викидів CO₂, що були спричинені втіленим вуглецем 2020 року, постачання й виробництво матеріалів становили 92% усіх викидів. Серед них 43% викидів припадає на виробництво цементу, 25% – на метал, а 24% – на такі матеріали, як скло, алюміній, деревина й асфальт. Решта 8% викидів припали на будівельну діяльність і логістику. З огляду на це все більше будівельних компаній беруть на себе зобов'язання декарбонізувати свою діяльність. Однак гравці сектору стикаються з кількома значними перешкодами на шляху до масштабування своїх рішень із декарбонізації. Експерти, опитані компаніями Shell і Deloitte в межах дослідження, вказують на такі основні проблеми.

Обмежений попит ринку на низьковуглецеві рішення. Практика закупівель працює перевважно на фрагментованому ринку, де вартість і швидкість будівництва мають пріоритет над скороченням викидів вуглецю.

Недостатні регуляторні стимули. Існуючі правила для різних будівельних секторів, таких як виробництво цементу чи сталі, а також для будівель, інфраструктури і самої промисловості, нерідко не узгоджені і їх неможливо дотримуватися, щоб стимулювати дії на всьому ланцюжку створення вартості.

Складність реалізації технології. Декарбонізація основних учасників, чия діяльність спричиняє викиди CO₂, зокрема виробництво сталі та цементу, вимагає впровадження технологій у значних масштабах, що передбачає і значні капітальні інвестиції.

Відсутність гармонізованих стандартів. Відсутність узгоджених визначень, даних, методологій та інструментів для обліку вуглецю, а також відсутність єдиного регулюючого органу призводить до різних інтерпретацій проблеми. Це, своєю чергою, обмежує здатність учасників ринку систематично й об’єктивно звітувати про результати.

Хороша новина полягає в тому, що більшість експертів і керівників упевнені: незважаючи на всі ці та багато інших викликів, сектор можна і треба декарбонізувати за допомогою масштабування існуючих рішень, розробки більшої кількості низьковуглецевих матеріалів і технологій, упровадження сприятливої політики та тісної взаємної співпраці.

Можливі рішення

У галузевому звіті Shell і Deloitte виділяють п'ятнадцять рішень, які сприятимуть переходу на нульовий рівень викидів. Запропоновані рішення розділено на п'ять тем: попит, регулювання, технології, ролі та впровадження.

У розділі «Попит» будівельний сектор виділяє три основні цілі:

1) підвищити обізнаність про втілений вуглець;

2) активізувати й агрегувати попит;

3) створити стандарти «зеленого» фінансування та розширити інвестиції.

На прикладі секторів авіації, сільського господарства і транспорту стає зрозуміло, що цілий сектор може ефективно реагувати на тиск суспільства шляхом швидкого втілення зобов'язань і дій, а сектор будівництва може бути наступним. Підвищення обізнаності допоможе встановити загальні визначення та мову навколо втіленого вуглецю, а також підвищити попит на низьковуглецеві рішення. Своєю чергою, сильні сигнали попиту можуть надати виробникам упевненість інвестувати в дослідження й розробку та заміну інфраструктури. Крім того, зростання попиту також допоможе забезпечити фінансування й схвалення радою директорів пакетів інвестицій. І далі: розширення фінансування через інвестиційні коаліції, квоти на «зелене» фінансування, пільгові відсоткові ставки на «зелене» будівництво та інші стимули сприятимуть поширенню заходів із декарбонізації.

Розділ «Регулювання» включає два основні рішення:

4) формування й утілення політики для стимулювання попиту на низьковуглецеві активи;

5) стимулювання розвитку низьковуглецевих рішень за допомогою політики.

Ці два кроки передбачають політичні стимули для впровадження низьковуглецевих рішень за умови попиту й підтримку інвестицій у низьковуглецеві рішення за умови наявності пропозиції. Щоб досягти цього, стимулювання попиту має включати позитивні заходи, такі як гранти й субсидії, а також примусові заходи, такі як обов'язкове оцінювання життєвого циклу (LCA) та встановлення обмеження на викиди вуглецю. Стимуляція вироблення низьковуглецевих розчинів може передбачати:

– схеми капіталізації й торгівлі, які встановлюють обмеження викидів на промислових потужностях;

– імпортні тарифи на основі вуглецю, спрямовані на запобігання ухиленню емітентів від податків на викиди вуглецю через імпорт;

– контракти на різницю цін (CCfD) з гарантіями попередньо узгоджених цін на вуглець;

– гранти на дослідження й розробки для стимулювання досліджень і масштабування дорогих стійких технологій;

– екологічні декларації продуктів (EPD), які відстежують і порівнюють вплив продукції на навколишнє середовище.

Технологічне рішення складається з чотирьох пріоритетів:

6) інвестиції в низьковуглецеві цементні та бетонні дороги;

7) масштабування виробництва низьковуглецевої сталі;

8) розробка та впровадження альтернативних матеріалів;

9) упровадження обладнання з низьким рівнем викидів.

Розвиток і масштабування нових стійких технологій матиме вирішальне значення для декарбонізації галузі. Щоб зменшити втілений вуглець, що утворюється в результаті виробництва цементу й бетону, великі інвестиції повинні бути спрямовані на генерацію альтернативних видів пального для виробничого процесу, винайдення заміщувальної сировини, домішок та альтернативи цементу, зменшення використання клінкеру, а також розробку технології уловлювання, утилізації й зберігання вуглецю (CCUS).

Що стосується виробництва сталі, то низьковуглецеві рішення вже існують. Проте вони вимагають масштабування, щоб стати конкурентоспроможними за ціною, завдяки співпраці з іншими секторами, такими як автомобільна промисловість, яка теж має попит на більш екологічну сталь. Розробка таких альтернативних матеріалів, як сучасна деревина, полімери на біологічній основі та низьковуглецевий асфальт, також може допомогти зменшити викиди, витіснивши у будівництві традиційні сталь і цемент. Крім того, щоб зробити всі виробничі процеси менш шкідливими для навколишнього середовища, має відбутися розгортання електрифікованого й водневого обладнання.

Жоден прогрес не може відбутися без кваліфікованого персоналу й співпраці в межах сектору. Отже, категорія рішень «Ролі» включає:

10) розвиток талантів і збільшення обміну знаннями, що передбачає оволодіння новими навичками, такими як аналіз вуглецевих даних і розробка низьковуглецевих матеріалів. Ці знання й навички можна буде отримати завдяки навчальним програмам та обміну найкращими практиками;

11) прийняття більш цілісних моделей контрактів і державно-приватного партнерства. Це вимагає тіснішої співпраці під час ухвалення рішень по всьому ланцюжку створення вартості в будівництві. Поліпшення процесу впровадження нових технологій дасть змогу обмінюватися знаннями й ризиками.

Нарешті, розділ «Упровадження», який включає:

12) підвищення ефективності проєктування й виконання;

13) оновлення стандартів проєктування та матеріалів;

14) забезпечення постачання відновлюваної енергії та побудови розподільчої інфраструктури;

15) підвищення циркулярності й системного мислення.

Зміна способу будівництва може суттєво вплинути на декарбонізацію. Оновлений дизайн і виконання можуть генерувати менше відходів, коштувати дешевше й мати менші викиди завдяки використанню модульної конструкції та покращеній логістиці. Водночас відновлювана енергетика повинна стати основою для живлення виробництва і будівництва. Досягнення цього можливе завдяки угодам із виробниками про купівлю електроенергії, можливостям спільного інвестування в нові проєкти відновлюваної енергетики, розміщенню об'єктів поблизу центрів відновлюваної енергетики й партнерству з іншими секторами, які потребують транспортної й накопичувальної інфраструктури CO₂. І — не в останню чергу — необхідність системного мислення. Воно включає в себе збільшення циркулярності та мінімізацію попиту на первинні матеріали шляхом повторного використання і перепрофілювання існуючих, а також проєктування потужностей з урахуванням майбутніх потреб.

Джерела світлин: депозитарій компанії Shell