Примарні перспективи імпорту болгарського дизелю

Після спрощення процесу митного оформлення дизпального, що постачалося в Україну з ризикових базисів, деякі компанії загорілися ідеєю реанімувати напрямки, з яких раніше імпортувалися чималі обсяги. Зокрема йдеться про Болгарію, яка в найкращі часи забезпечувала понад 10% імпорту. У серпні в ринкових колах з’явилися чутки про наявність дешевих пропозиції палива з Бургаса. Втім, очікувати, що болгарське пальне заллє український ринок, не варто.

Болгарський напрямок активно запрацював з початку повномасштабного російського вторгнення. Болгари були одними з перших, хто зорієнтувався в тій колотнечі: за підсумками 2022 року країна відвантажила 617 тис. т дизпального й посіла третє місце за обсягами постачань. Наразі це абсолютний рекорд напрямку.

2023 року позиція Болгарії на українському ринку почала слабшати через розвиток постачань з напрямків з більш дешевою логістикою: Румунії, Туреччини й Греції. Втім, найбільшого удару по болгарських продажах завдали українські санкції. У жовтні 2023 року Енергетична митниця включила болгарські базиси у перелік портів і терміналів, які були залученні до постачання російського дизельного пального. Санкції «лайтові», але цього вистачило, щоб імпорт з Болгарії скоротився до 408 тис. т.

У чорний список болгарські компанії потрапили передусім через Insa Oil – місцевого виробника, який імпортував російське дизпальне й газойль через чорноморські порти у Варні й Бургасі. Після перероблення паливо поширювалося на болгарські термінали, зокрема в Русе. Довіри болгарам не додавала й присутність у країні російської компанії «лукойл», що на той час контролювала НПЗ у Бургасі (переробляє 7 млн нафти на рік з випуском близько 3 млн т дизпального).

Виробництво Insa Oil у Белоземі

У 2024-2025 роках постачання впали з 22 тис. т до 4,5 тис. т. Компаніям, які намагалися продати дизпальне на український ринок, доводилося тривалий час чекати результатів лабораторних проб на кордоні. Не допомогло навіть розблокування постачань палива Insa Oil у червні 2024 року — ринок змінився, й болгарському виробнику було важко конкурувати з системними морськими трейдерами.

Втім, події 2026 року ще змусять імпортерів згадати про болгарських постачальників.

Паливна криза й санкції

Навесні 2026 року почалася Ормузька криза світового масштабу, а в липні до неї додалася локальна чорноморська. В умовах глобальних перебоїв постачань палива з традиційних джерел Служба безпеки України прийняла рішення анулювати «чорний список» портів.

Саме в цей час ринком почали ширитися розмови про «дешеве болгарське пальне». Втім, судячи з усього, шлях до нього залишається закритим, на цей раз – з того боку.

За кілька місяців до подій на Близькому Сході, в жовтні 2025 року Міністерство фінансів США Дональда Трампа запровадило санкції проти найбільших російських нафтових компаній: «роснєфті» й «лукойлу». Це фактично паралізувало роботу нафтопереробних заводів (НПЗ) «лукойлу» Petrotel в Румунії й «Нефтохім Бургас» у Болгарії.

Після впровадження санкцій НПЗ Petrotel не відновив роботу, а в серпні 2026 року оголосив себе банкрутом.

На відміну від Румунії, де «лукойл» забезпечував не більше 20% потреб внутрішнього ринку, споживання палива в Болгарії на 80% залежало від НПЗ у Бургасі, тож румунський сценарій для країни був неприйнятним.

Для запобігання дефіциту на ринку болгарський парламент ухвалив рішення обмежити експорт дизельного й авіаційного палива з 31 жовтня 2025 року. В середині листопада США видали тимчасову ліцензію на операції з активами «лукойлу» в Болгарії, а уряд впровадив зовнішнє управління на НПЗ.

Наливний термінал «Бургас»

Тонкощі болгарського експорту

Впроваджені обмеження на експорт стосувалися всіх болгарських компаній. Це практично обнулило постачання на український ринок. У січні-серпні 2026 року з Болгарії було імпортовано лише 24 тонни дизпального з Insa Oil, які продали ще до початку обмежень, але вчасно не вивезли.

«Для здійснення постачань потрібна експортна ліцензія. Її отримання — доволі тривалий процес», — розповів представник болгарської компанії, яка спеціалізується на гуртових продажах на внутрішньому ринку.

Впровадження обмежень не означає, що експорт закритий повністю, адже за вісім місяців цього року з Бургаса в інші країни було відвантажено щонайменше 300 тис. т дизпального. Дані сервісів відстеження суден і статистика Eurostat показує, що основними отримувачами болгарського палива стали Румунія, Сербія й Туреччина.

«Таке можливо, якщо вони [нафтопереробний завод] знайшли трейдерів, які можуть постачати їм нафту, й забирати певні обсяги дизелю. Щось на кшталт процесингу», — сказав представник Constanta Oil Terminal, через який у січні-серпні пройшло чверть мільйона тонн болгарського продукту.

За словами джерел enkorr, імпортерами дизпального з Бургаса були компанії Vitol і Socar. Але один з покупців розповів, що болгарське паливо опиняється на ринку з інших причин.

«Постачання нафти на Бургас і експорт дизпального звідти — це не пов'язані речі. Завод продає, коли на внутрішньому ринку з'являється надлишок», — сказав трейдер.

Як зазначають у болгарських компаніях, упродовж року на ринку виникав профіцит палива. На початку серпня у парламенті навіть спробували просунути рішення про скасування обмежень експорту, але пропозиція не мала достатньої підтримки.

А воно того варте?

Утім, навіть якщо відкинути існуючі законодавчі обмеження на експорт дизпального, варто оцінити економічну доцільність постачань з Болгарії й можливі наслідки для українських компаній.

Поточна ситуація свідчить про те, що вільних обсягів для продажу у болгарського «лукойлу» на початку вересня немає.

«З Бургаса можна придбати 95-й бензин, але дизелю немає. Вони самі його імпортують», — повідомив enkorr швейцарський трейдер на умовах анонімності.

Наприкінці літа румунські виробники Rompetrol і OMV Petrom скоротили постачання пального до Болгарії, оскільки румунський уряд до 31 жовтня відновив в енергетиці дію надзвичайного стану.

«Навіть якби експорт був можливий, при такому балансі ринку паливо з Болгарії навряд чи було б дешевим», — вважає представник сербської компанії.

Фактор дешевої сировини також не працює — з 2024 року НПЗ у Бургасі переробляє винятково неросійську нафту. Основними постачальниками на завод «лукойлу» є Лівія, Ірак і Казахстан.

Врешті, попри те, що де-факто НПЗ у Бургасі перебуває під управлінням болгарського уряду, де-юре завод усе ще належить російському «лукойлу». Тому попри тимчасове послаблення вимог до походження дизпального, що імпортується, у майбутньому такі постачання можуть мати неприємні наслідки для українських компаній.