Все у наших руках

А є ж у його словах причини нашої слабкості й, отже, рецепти нашого посилення.

Знаєте, хто наш головний ворог? Бідність. Вона не дає нормально фінансувати армію, силовиків, суди і просто краще жити людям, повіривши у свою країну.

Ось вам кілька показових кейсів у паливній сфері, які дуже наочно вказують на шлях занурення туди, де ми опинилися.

Це ж правда, що найбільші машинобудівні заводи «на боці». Це росіяни їх поклали? Ні. Ми самі. На 8 рік війни найбільший у країні нафтопереробний завод у Кременчуці завантажено менше, ніж наполовину. Натомість ринок на 70% залито пальним із Росії й Білорусі. Так зрозуміло? Завод на 43% належить «Нафтогазу України», ще 56% – у Коломойського і Ярославського. А з олігархами у нас говорити не можна, звинуватять у зраді відразу. Путіна боїмося менше, якщо готові в нього купувати?

Та найголовніше, що можна з ними не говорити. Український завод (а він саме український), як і в інших галузях, просто не може конкурувати з дешевою нафтою і пальним із РФ й Білорусі. Якби на місці Бені і Ярика опинився умовний Shell, Socar або BP, нічого б не змінилося.

Йдемо далі. Починаємо говорити про те, що потрібно захистити внутрішнього виробника. Для цього, зокрема, треба провести акцизну реформу, відкоригувавши кошик споживання, щоб перейти від імпортного газу до бензину, який можемо виробляти самі. Паралельно необхідні мита й квоти на імпорт, зниження портових ставок і залізничних тарифів на альтернативні постачання нафтопродуктів з моря.

Такий комплекс заходів максимум до чого може призвести, то це до здорожчання на 1 грн за рахунок більш витратної логістики (а може й ні, якщо витрати знизити). Але з усіх боків піднімається ґвалт! Аааа, змова, зрада. Після вчорашньої лекції на ніч ви, як і раніше, так вважаєте? Тим часом протягом року можна знизити частку РФ і РБ до 30-40% ринку, паралельно завантаживши наші заводи, УЗ, перевалки і трубопроводи. Суцільна перемога! Та ні…

Чому бідні? Протягом останнього року прожектор навели на «податкові» схеми з виробництва й продажу нафтопродуктів. 22 млрд грн на рік – мінімум стільки йде повз бюджет акцизів і ПДВ на паливі.

Показуємо, розповідаємо, з іменами, з цифрами. І що? У країні 20 міні-НПЗ роблять безакцизний бензин, всі знають, де вони. Але вся армія податківців, силовиків, пожежників нічого не може. Чому?

І тут ми переходимо до наступної тези вчорашнього спічу. Корупція! Хто сперечатиметься, що вона реально проїла все?

Міні-НПЗ працюють, бо контролюються місцевими царьками. А з ними центральна влада хоче дружити, надто у світлі перманентних виборів.

Податкове навантаження з літра проданого на заправці пального відрізняється в десятки разів. Де робота податкової? За руку не хапав, та судячи з сумок кешу, який із будинків і прямого офісу на Львівській періодично виносять під час обшуків, думаю, це ось воно.

Коли ми, і не тільки кажемо про схематоз, вмикається «ответочка». У нашому разі – прокуратура, яка вирішила розслідувати податкові злочини, хоч це не її компетенція. Туди ж навалюють ще справи. Так це ми, маленька компанія із 12 чоловік. Та на замовлення сьогодні можуть прийти до будь-кого! Буде тут хтось відкривати нові виробництва, інвестувати?

Вихід у нас один – ми, і тільки ми маємо побудувати сильну державу. А це означає підтримувати наших виробників, платити податки (і дивитися, щоб платили інші), разом боротися з корупцією (про що досить правдоподібно в частині ефективності сказав Путін). І ось тоді буде не лише сильна армія, а й повага у світі. Ніхто за нас цього не зробить.