Давайте почнемо з початку. Першопричина всіх подій навколо пального полягає у браку постачань. Внутрішнє виробництво зруйноване, запаси розбиті або вичерпані. Вимушені будувати нову систему забезпечення через європейський кордон, через який раніше майже нічого не постачали. Це потребує часу, адже ніхто в Європі на нас не чекав: ані постачальники нафтопродуктів, ані транспортники. Тому, умовно, нам треба 3 одиниці, а ми завозимо 2.
Проблему вже усвідомили і в уряді. Минулого тижня делегація з українських трейдерів, чиновників і фахівців держкомпаній, таких як «Нафтогаз» і «Укрзалізниця», вирушила у Варшаву на зустріч із представниками влади й бізнесу Польщі, Румунії і Німеччини. Там усі почули, що в Європі вистачає своїх проблем, ресурсу зайвого немає, транспортна інфраструктура потребує трансформації (читай часу).
Але вдалося діагностувати проблеми й намітити план їх розв’язання. Щось можна зробити швидко. Наприклад, з’ясувалось, щоб подвоїти потужність окремих коридорів, полякам треба знайти 10-15 додаткових працівників. Або щоб значно пожвавити відправлення вагонів з одного з портів, треба долучити ще одного митника.
Є й інші проєкти, які потребуватимуть інвестицій у порти, нафтобази й транспорт, а тобто часу.
Слід розуміти, по-перше, ментальність європейців (не найшвидших людей у світі, але, безумовно, чудових), по-друге, не все там вирішують гроші, як це зазвичай працює у нас. Там усе добре, на відміну від нашої ситуації.
Отже, перспективи є, вони обнадійливі, та конче потрібен час. Та ще й далеко не факт, що ми вже бачимо всі проблеми на цьому шляху. Поки ринок не наповниться, проблема дефіциту і спекуляцій нікуди не зникне.
Але дехто формулює інакше: проблема у попиті, який вище за постачання. Тому треба його гасити.
Зокрема багато закликів (головним чином у соцмережах) до відміни держрегулювання. Мені було важко повірити, але сам чув, як по телевізору про це заявила Юлія Тимошенко. Логіка зрозуміла: зліт цін до 60-70 грн/л (а дехто вважає, що й вище) приб’є попит, припинить спекуляції з перепродажем пального й забезпечить вільний продаж. Та треба зрозуміти, що в таких цінах буде 100% прибутку (який між собою розділять оптовики й АЗС), який ніяк не допоможе постачати більше. Ніяк не пришвидшіть цього процесу. Скажу більше: коли закордонні постачальники і перевізники побачать таку лібералізацію, додатково збільшать тарифи.
Як такі ціни платитимуть люди, які біднішають на очах через падіння економіки? Та чи не заволають про це ті, хто сьогодні так вимагає зняти держрегулювання?
Наразі в уряді вважають, що достатнім бар’єром для обмеження споживання є черги на АЗС і обмеження продажів у бак, яке вимушені запроваджувати роздрібні мережі. За фактом ті, кому пальне справді потрібне, навчились його знаходити. Зі свого боку бізнес визнає, що діюча система розрахунку граничних цін адекватна й проблема – не у держрегулюванні, а в браку постачань. Також усім зрозуміла політична складова цього питання.
Так, спекуляції за 60-70 грн/л триватимуть, якщо уряд по-справжньому не перейметься контролем. Тільки справжнім, а не перевіркою чеків, яких спекулянти взагалі не видають.
Що ми бачимо на сьогодні. Високі ціни й довгі черги роблять свою справу, споживання потроху падає. Водночас забезпечення потроху, але зростає. Активно збільшується обсяг постачань автотранспортом, зокрема й через оперативне зняття бюрократичних перепон. Але головна проблема – із залізничними партіями, яка теж має перспективу поступового розв’язання.
Маю надію, що під кінець травня дефіцит трохи згасне. Навряд чи зникнуть обмеження, але вони будуть не такими суворими. У червні нас чекає новий виклик – жнива, але й до того часу має покращитись постачання за кількома напрямками. Загалом до серпня має запрацювати нова система постачання.
P.S.: Якщо там комусь дискомфортно без бензину, згадайте про наших хлопців на фронті, воно одразу попустить.
Коментарі
Увійдіть щоб мати можливість лишати коментарі
Увійти