Скільки платить ваш сусід?

«Я отримую 40 тис. грн, чому ти кажеш, що на мене треба заробити 65 тис. грн?» – обурився нещодавно мій співрозмовник, якому я намагався пояснити логіку й витрати роботодавця на персонал.

Для того, щоб виплатити на руки 40 000 грн заробітної плати, роботодавець має сплатити 9 369 грн податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), 2 600 грн військового збору й 10 440 грн єдиного соціального внеску (ЄСВ). Сумарно податки й збори становлять майже 59% від суми «на руки»!

Я переконаний: якби наймані працівники щомісячно відносили ПДФО, ЄСВ і військовий збір особисто (і бажано готівкою) в касу з надписом «Державний бюджет України», ці прекрасні люди займали б більш активну соціальну позицію й більше б цікавились, куди йдуть ці гроші (а там, може, і голосували б відповідальніше).

А ще б вони більше цікавились, чи сплачують ці шалені суми їхні сусіди? Щоб раптом не вийшло, що ви платите пенсії їхнім батькам, а вони вашим – ні. Або що ви платите за оборону країни, а хтось поруч не надто цим заморочується.

Уявіть, на під’їзді висить папірець не з боргами перед ОСББ, а зі сплатою податків мешканцями. Погодьтеся, було б цікаво!

Та поки питання сплати податків із зарплати залишається за власником бізнесу, який вирішує, як він це платитиме. Оскільки податки на зарплату дуже високі, є величезна спокуса їх не платити або, скажімо так, оптимізовувати. І виявити це дуже просто, достатньо лише порівняти офіційні оклади у компаніях однієї галузі.

Як приклад пропоную подивитись на перелік майже 50 найбільших мереж автозаправних станцій, де переважна більшість персоналу це лінійні працівники АЗС – «пістолетники», касири тощо. Сайти з пошуку роботи свідчать, що зарплати на цих позиціях становили 2024 року 18-20 тис. грн.

Що ж ми бачимо на папері?

2024 року різниця між мінімальними й максимальним окладами (сума на руки плюс 18% ПДФО) становила 7,6 раза – від 4 201 до 30 902 грн на місяць. Верхня межа цього велетенського діапазону за азербайджанською Socar.

Укотре доводиться констатувати, що компанії з іноземним капіталом ставляться до української держави з набагато більшою повагою, ніж українці. І цьому є абсолютно чіткий вимір – податки (читай «гроші»). Shell з Amic разом із Socar завжди йшли нога в ногу серед «зарплатних» лідерів галузі.

Надію на нашу небезнадійність дають ОККО, UPG, а також газовий трейдер GT Group з невеличкою мережею АГЗС у Харківській області – традиційні «зарплатні» лідери серед українських заправних мереж.

Перша також служить взірцем зі сплати абсолютно всіх категорій податків, зокрема ПДВ й податку на прибуток (на відміну від зарплатних податків, його взагалі можна не платити, що багато хто і робить).

Щодо аутсайдерів, то перша знизу – легендарна мережа Petromol, яка багато років працює під носом одеських податківців з окладами 4 201 грн/міс. (і це при тому, що за рік вони збільшились майже на 80%!).

Серед національних мереж на дні «зарплатного» рейтингу мережа з харківськими коренями Marshal (9 484 грн) і Мotto (7 439 грн/л), яка з минулого року офіційно належить іншій мережі – «Паралель» (ця головна компанія теж не балує державний бюджет, середній оклад 2024 р. – 12 366 грн/міс.).

На відміну від регіональних мереж, які, судячи з усього, легко знаходять спільну мову з місцевими податківцями, «Паралель» звітує офісу великих платників податків, що, як бачимо, не заважає мінімізувати й надалі.

Найбільш же одіозним персонажем в «офісі великих неплатників» завжди була мережа «БРСМ», яка ще у ІІІ кв. 2024 року мала середні оклади менші за 10 тис. грн на місяць. Але завдяки вимушеному підняттю окладів наприкінці року покращила середньорічний результат до 12 022 грн.

Тут привертає до себе увагу той факт, що помітних злетів відбулось чимало – трохи більш як 20% мереж ТОП-50 за рік збільшили оклади на 80-150%. Загалом у ТОП-50 середній оклад зріс з 11 872 грн у ІІІ кв. 2023 р. до 16 957 грн у IV кв. 2024 р. (на 40%).

Прокинулась свідомість? Навряд чи. Більш правдоподібною є версія, що підняття окладів відбулось задля виконання нормативів з «економічного» бронювання. Одним із них є оклад не менше за 20 тис. грн на місяць.

Проте третина ТОП-50 станом на кінець 2024 залишалась з окладами 15 тис. грн. Хтось ще вірить, що на 12 тис. грн, які начебто отримує на руки ця людина після відрахування ПДФО, можна прожити місяць? Тому це відверта податкова «оптимізація», й відсутність позиції Державної податкової служби з цього питання відверто дивує.

До того ж «мінімалки» чітко сигналізують – персоналу доплачують у «конвертах». Але ж цю готівку треба десь узяти. Законних шляхів немає, отже, у цьому бізнесі ще обов’язково існує й схема зі зменшення прибутку і, відповідно, податку з нього.

Наприклад, як показують розрахунки, власнику мережі Мotto 2024 року знадобилось 230 млн грн готівки, щоб втримувати ринкові зарплати персоналу. Ще більше – понад 500 млн грн – групі «Приват» Ігоря Коломойського, яка володіє найбільшою в країні мережею АЗС («Авіас», ANP тощо). Чемпіоном же є вже згадана «БРСМ» – понад 650 млн грн (цікаво, скільки це торб-кропив’янок?).

Безумовно, виходом могло б стати підняття офіційного рівня мінімальних зарплат на державному рівні, але оскільки до цього показника прив’язано багато розрахунків штрафів, пенсія, інших доплат, бюджет країни цього наразі не вивезе.

Отже, цю роботу має зробити податкова, варіантів немає. «Конверти» мають піти. А для того, щоб це робити більш ефективно, потрібна відкритість даних.

Громадяни мають бачити, хто і скільки платить на утримання країни.  

Джерело: «БізнесЦензор».