Як в Україні з’являється паливна екзотика

Часто мене запитують, як американське й інше екзотичне пальне потрапляє в Україну.  

Так воно ж дороге! (пам’ятаєте Свирида Опанасовича із «За двома зайцями»?)

Так працює паливний ринок: якщо є потреба, привезуть через усю планету. Бо не всюди поруч ти можеш продати свій товар. А іноді ти його просто не можеш продати через санкції.

Проілюструю на прикладі білорусів. До 2022 року вони майже весь експортний ресурс, наприклад, дизпальне, продавали в Україну за формулою $30 премії до котирування. Якби росіяни не влаштували цього безумства, сьогодні б білоруси заробляти приблизно $900/т.

Та завдячуючи собі й своїм московським партнерами білоруси не можуть продавати пальне ані в Україну, ані в Європу. За наявними у нас даними, вони змушені спрямовувати свій товар через російські порти у Саудівську Аравію й інші «недалекі» пункти або залізницею в Середню Азію. Через божевільні відстані розрахунково в сухому залишку вони отримують $350-400/т.

Аналогічно «торгують» росіяни. Останніми місяцями вони нарощують постачання дизпального у Бразилію – це 15 тис. км морем. І там, у Бразилії, щоб купити лояльність місцевої влади, ще змушені давати дисконт до ринку. Це все призводить до втрат агресора й саме на це спрямовано санкції.

Цей процес має інший бік – традиційні постачальники нафтопродуктів в Африку, Азію, Південну Америку витісняються «підсанкційним» пальним, через що вимушені шукати нові ринку збуту. Бо «свої» ринки перелиті, а ціна на них низька. Саме тому все частіше у Європі й Україні опиняється штатівський продукт, пальне з Перської затоки й Індії, яка скуповує дешеву російську нафту, отримує на НПЗ продукт із низькою собівартістю й тому має довге логістичне плече. Цим постачальникам економічно цікавіше везти продукт у далеку Європу, ніж продавати за безцінь у своєму регіоні.

Один із таких нових маршрутів – з Кувейту в польський Щецин, де розташовано термінал української компанії UPG, – показано на малюнку.

Україна відчуває глобальні трансформації як ніхто інший (за великим рахунком, ми й ініціювали зміну глобальних енергетичних потоків, коли домоглися санкцій проти ворога). Наразі ми отримуємо пальне з-понад 20-ти країн: Бельгії, Болгарії, Польщі, Греції, Ізраїлю, Індії, Італії, Казахстану, Кувейту, Литви, Нідерландів, Німеччини, ОАЕ, Саудівської Аравії, США, Словаччини, Угорщини, Румунії, Туреччини, Туркменістану, Фінляндії, Швеції.

Ми першими довели, що без російського пального можна жити, а зараз у цьому переконується Європа й світ.