Балон на мільйон

Хто про що балакає у сховищах, а у нас про LPG. Для початку доповідаю: на минулий заклик до модернізації законодавства у сфері опалення на LPG відреагували в Міненерго, там уже консультуються щодо розшиття вузьких місць.

І якщо опалення – це дуже цікаво, але дещо далекувато, то побутові балони вимагають не меншої уваги тут і зараз. Великого балона газу вистачить на довгий період для приготування їжі. Причому не тільки у приватному будинку – кілька знайомих про всяк випадок придбали туристичні комплекти на 1-2 конфорки у квартири. А якщо ще й генератор дозволяє використовувати пропан-бутан замість бензину, то цінність ресурсу за містом підвищується в рази. При цьому на заправках газу повно, а у розпал кризи він там з’явився у вільному доступі набагато раніше за дизель з бензином. Тож декілька газових балонів у сараї – це фундамент реальної енергетичної автономії!

Невідворотність енергетичної кризи створила величезний попит на балони. Все доступне з «епіцентрів» вигребли, а ціни на червоні пошарпані життям балони на OLX злетіли до небес. Здавалося б, усе круто: купив балон – заправив – готуєш/грієшся. Зустрічав і тут, у «Фейсбуці» заклики до людей до активнішого використання балонного газу як простого й безпечного енергоносія. Насправді ж ні, не простого і не самого безпечного!

Основних нюансів два. Перший – власне балон. Він – не каністра, а скраплений газ дуже відрізняється від рідких палив, причому у більш небезпечному ключі. В ідеальному світі користувачі побутових газових балонів проходять інструктаж з безпеки, а балон – регулярне технічне обслуговування. За законодавством (а головне, за логікою й практикою), перед кожною заправкою балони мають перевірятися авторизованими компаніями. Вони ж і заправляють балон (норматив – 85% від ємності) на газонаповнювальній станції, везуть його абоненту й підключають на місце експлуатації. Абоненту дають перевірений повний балон, а старий порожній іде на сервіс. У житті все виглядає інакше. Тут можна зустріти ємності поважного віку. Половину зі своїх 60-65 років життя вони не бачили сервісу, а просто раз за разом задувалися на автозаправках. Цього достатньо для того, щоб являти собою небезпечний предмет з іржею і підтравлюванням клапана.

Друга проблема – процес заправки. Думаю, не помилюся, якщо скажу, що викладеним вище законним шляхом використовується не більше 15% побутового пропан-бутану в Україні. Але раніше такого не було. Ще в 1990-х державні або напівдержавні облгази задовольняли потреби громадян, а газових заправок просто майже не було. Зараз усе навпаки: інститут облгазів пішов у небуття, а заправок купа, тож левова частка балонів заправляється саме на них. Чи безпечно це? Ні!

Саме тому наповнення балонів на АЗС формально заборонено, але за 20-50 грн у заправника може знайтися час і натхнення. Керівництво відповідальних мереж слідкує за цим і карає порушників, але такими мережами є не всі. Зрозуміло, що на АЗС ні про яке технічне обслуговування балона не йдеться, а значить, гарантій його справності – жодних. Обсяг заправки замість нормативних 85% – до відсічки. Коли з холодної заправки балон потрапить у теплу оселю, зростання тиску газу, який набагато більше розширюється, ніж бензин, може призвести до вибуху. Таких випадків і раніше вистачало, а зараз зі зростанням кількості користувачів загроза підвищиться. Ну і не треба забувати, що вимушені нові абоненти здебільшого скуповували далеко не сучасні безпечні композитні балони, а те, що було дешевше, тобто старі радянські ємності..

Але чи нормально, що більшість побутового газу походить з АЗС? Так, цілком. Адже на заміну облгазам приватні компанії не прийшли через страшну зарегульованість системи. Якщо зробити законний масштабний бізнес із продажу балонів і легшим за спорудження АЕС, то ненабагато. Тож люди масово їдуть на заправки. Каюсь, і сам задуваю балони у такий спосіб (хоч якась користь від «БРСМ» і попідтинних АГЗП). В Європі попит на балонний газ дуже високий, тому систему постачань цього енергоресурсу налагоджено прекрасно. Заправляти балони на заправках там зась, але обміняти порожній можна скрізь – від хлібної лавки до господарчого магазину. Ну і на заправках, певен, усі бачили там спеціалізовані автомати.

Убогий балонний фонд, помножений на брак культури заправки, завжди був запорукою біди, а зараз, зі зростанням інтересу до балонного газу небезпека зростає відповідно стрімко.

То що ж робити? В ідеалі треба будувати сучасну державну систему постачання побутового пропан-бутану населенню й модернізувати законодавче регулювання комунально-побутового сектору. Послаблення гайок повинно мати на меті полегшення входу на ринок для приватних компаній. Але це робота на роки… тоді як армія споживачів балонного газу вже величезна і зростає з кожним вибухом на енергетичних станціях України.

На мою особисту думку, оптимальним рішенням сьогодні могла б стати легалізація заправки балонів на АЗС. Для цього заправки мають навчитися досліджувати ємності на предмет критичних несправностей (це не нанотехнології) й мати договори з ремонтними конторами, куди споживачі можуть звертатися, якщо такі несправності буде виявлено. Про це міг би свідчити якийсь сертифікат. А споживачі мають бути сповіщені про те, що заправляти балони треба на заправках із «сертифікатом» (достатньо приділити цьому кілька блоків у телемарафоні).

І знову задача і для влади, й для об’єднань приватних операторів ринку. Останнім я б радив пильніше придивитися до розвитку неавтомобільного споживання скрапленого газу. Як показує приклад Європи і явна невідворотність енергетичної кризи в Україні, ця сфера може стати величезним додатком до вже існуючого обсягу продажів.