Під сузір'ям мінуса

Ситуація у нафтодобувній сфері прогнозовано погіршується. Очікування негативних результатів ґрунтувалося на вкрай недостатніх інвестиціях, без яких зростання видобутку неможливе. За останні два роки видобуток нафти скоротився на 7,7%. Характерно, що найбільший «внесок» у таку динаміку зробила найпотужніша компанія галузі «Укрнафта», що на 50% належить «Нафтогазу України», — тут падіння обсягів видобутку нафти становить 8,2%. Виробництво газоконденсату в компанії змен-шувалося рекордними темпами – 26% за два роки!

Головним чинником такого «результату» є фактичне усунення профільних чиновників від управління компанією на користь приватних акціонерів, які згуртовані навколо неформальної групи «Приват». Профанацією сьогодні можна вважати й здійснену в 2011 році зміну голови «Укрнафти», яка відбулася на тлі певного невдоволення діяльністю найбільшого нафтовидобувника, та ще й з такою державною часткою власності. Попри те, що держава фактично погодилася на різке зниження податків (ренти) на видобуток нафти та відповідне зростання прибутку компанії (в окремі квартали у 25 разів порівняно з 2011 роком), інвестиційна програма залишається дуже скромною, на інтенсифікацію нарощування ресурсної бази взагалі не варто сподіватися.

Минулий рік став роком абсолютного фіаско «Укртранснафти» – державного монополіста у нафтотранспортній галузі. За рік обсяги перекачування впали більш ніж на третину, а сумарно за два роки – на 41,3%. Складових «успіху» дві: стагнація нафтопереробки (про це нижче) та зникнення транзиту. Щодо базових причин, то вони аналогічні нафтовидобувним: повна «капітуляція» державного управління та   провідна   роль   приватних інтересів, які превалюють у політиці «Укртранснафти». З 2009 року її очолює Олександр Лазорко, що раніше керував Надвірянским та Дрогобицьким НПЗ, які належать групі «Приват».

Найпоказовіша з багатьох точок зору ситуація склалася навколо Одеського НПЗ російської компанії «ЛУКОЙЛ». Цей завод може отримувати нафту з двох нафтопроводів – Придніпровського та Одеса–Броди. Жоден з них торік не працював. Завод стоїть «під парами» з лютого 2012 року (загалом він не працює з жовтня 2010-го).  У галузі це вже нікого не дивує: група «Приват» як найбільший гравець на ринку пального не зацікавлена у відновленні роботи конкурента з Одеси. Виникає одне запитання: чи є в незадіяних вітчизняних нафтопроводах технологічна нафта, яка повинна там бути, аби труби не стали металобрухтом?

Щодо транзиту, то визначальну роль тут відіграє політика Росії, яка спрямована на максимальне    завантаження    своїх нафтотранспортних та перевалочних потужностей. У 2012 році закінчено будівництво другої черги Балтійської трубопровідної системи (БТС), що обіцяє призвести до додаткових втрат транзиту на нафтопроводі «Дружба». Хоч, як то кажуть, далі падати вже нікуди.

Оптимісти пов'язують відродження транзиту з нафтопроводом Одеса–Броди в напрямку Європи, але процес тут іде, як мокре горить. Якщо коротко, то ніхто не хоче мати справу з країною, яку в стратегічній галузі фактично представляє бізнесмен. Відлякує потенційних партнерів брак зрозумілої та послідовної політики в нафтогазовій галузі. Якщо власний нафтовидобуток та нафтопереробка у господаря в занепаді, результат спільних проектів із таким партнером відомий заздалегідь. Не дивно, що від Польщі та Азербайджану, найближчих партнерів проекту Євразійського нафтотранспортного коридору, давно не чути ніяких конкретних заяв щодо його майбутнього.

Найбільш сумна картина спостерігається в нафтопереробці. Тільки за минулий рік вона скоротилася майже на 50%, а з 2010-го – на 60%. Головна причина – зупинка в березні 2012 року Лисичанського НПЗ ЛИНІК, що належить російській ТНК-ВР. Таким чином, із семи великих переробних підприємств у 2012 році працювало лише два – кременчуцька «Укртатнафта», що входить до орбіти «Привату», та Шебелинський газопереробний завод державної компанії «Укргазвидобування» («дочка» «Нафтогазу України»). Частка пального внутрішнього виробництва на ринку нафтопродуктів знизилася до 30%.

З професійної точки зору нічого дивного тут немає: один Мозирський НПЗ у сусідній Білорусі за останні 10 років витратив на модернізацію більше, ніж усі сім українських підприємств. Технологічні переваги білорусів, які виробляють якісні бензини та дизпальне за євростандартами, підсилюються кращою економікою переробки, в тому числі й завдяки логістиці та пільговим умовам придбання російської нафти.

Головною проблемою галузі залишається контрабанда та фальсифікат пального, з якими українські НПЗ конкурувати не зможуть у будь-якому разі. Попри те, що боротьба з цими явищами вигідна насамперед державі. Оскільки вона втрачає багатомільярдні акцизи, здається, останнім часом вона не створює не лише перешкод, а й фактично сприяє розвитку цього «бізнесу».

Але деякі надії на зміни є. По-перше, є сподівання на відновлення роботи ЛИНІКа у складі нового власника – «Роснафти». Подруге, в руках українського уряду залишається доля Одеського НПЗ. Треба небагато – дати заводу прокачати нафту та повернути борги з експортного ПДВ. По-третє, значна частина акцій «Укртатнафти» належить державі, але представників останньої в Кременчуці не бачили дуже давно.

Таким чином, ситуація в базовій нафтогазовій галузі важка, але теоретично виліковна. Вкрай потрібна системна безкомпромісна робота уряду загалом та профільних міністерств зокрема. Ринок чекає сигналів від нового складу уряду.

Показник	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2012 р. до 2010 р., %
Видобування нафти	2568,90	2403,40	2369,80	-7,75
Транспортування нафти*	28904,40	25300,60	16955,00	-41,34
Переробка нафти	11096,60	9049,30	4507,30	-59,38