У початок
Від А-66 до Shebel

Від А-66 до Shebel

- Лариса Усенко

Цьогорічний червень – особливий для Шебелинського НПЗ, він святкує 60-річчя! Надбавши за цей час неоціненний досвід, підприємство випускає високоякісну продукцію, що не поступається європейській. Шлях до успіху був вельми тернистим – саме про це й розповідають працівники «Укргазвидобування», з якими поспілкувався Enkorr. Це дуже непроста й місцями трагічна історія, за своїм сюжетом схожа на казку про гидке каченя, яке згодом виросло у білого лебедя. 

У травні далекого 1950 року зі свердловини, пробуреної поблизу села Шебелинка на Харківщині, вдарив газовий фонтан. Відтоді, кажуть у компанії «Укргазвидобування», до складу якої входить і Шебелинський ГПЗ, почалося освоєння унікального Шебелинського газоконденсатного родовища, яке за запасами і обсягом видобутку було найбільшим не лише в Україні, а й у Європі. Вже за кілька років магістральні трубопроводи для транспортування «блакитного палива» з’єднали «Шебелинку» з Києвом, Херсоном, Кишиневом, Москвою й іншими містами. Для вилучення і переробки газового конденсату у 1960 році було створено першу в Європі(!) газофракційну установку потужністю 100 тис. т на рік. Саме вона стала тією основою, з якої з часом утворився Шебелинський НПЗ.

Як Кучма врятував Шебелинку

Ілля Рибчич, який тривалий час очолював «Укргазвидобування», розповідає: «Першою продукцією заводу був бензин А-66. Потім видобуток конденсату в Україні почав збільшуватися, і в 70-му році було побудовано другу установку, вже розраховану на 200 тис. т в рік. На ній почали виробляти вже 72-ий бензин, а згодом – і 76-ий. І тільки в 90-тих роках після будівництва установки каталітичного риформінгу перейшли на випуск 92-го й 95-го бензинів».

Він пригадує, що модернізація Шебелинки йшла безперервно: то запуск установки з видобутку газу, то початок виробництва бітуму, то нарощення потужностей. Але найбільше запам’яталося, каже, як на завод накинули оком бізнесмени Харківщини, впровадивши там хитромудру схему роботи, яка б давала їм змогу фактично привласники прибутки. 

«Все почалося в 2000-му, після того, як завод від’єднали від Шебелинського газопромислового управління, що дуже не сподобалося тодішньому керівництву області, яке хотіло мати з нього свій зиск, – продовжує Ілля Рибчич. – Це були важкі часи, коли за газ грошей не платили, «Укргазвидобування» виживало винятково за рахунок продажу нафтопродуктів. А в адміністрації Харківської ОДА разом з їхніми друзями-бізнесменами було бажання налагодити продаж конденсату комерційним структурам, а потім переробляти його на давальницьких умовах. Це означає, що грошей не було б зовсім. І нам з Вадимом Анатолійовичем Копиловим (він тоді був головою правління «Нафтогазу України», а я – генеральним директором) довелося в спішному порядку рятувати ситуацію».

Тоді, пригадує екс-директор «Укргазвидобування», керівництво області організувало на Шебелинці виїзну нараду, куди запросили й президента Кучму: щоб він своїм авторитетом дотиснув повернення ГПЗ під обласне «крило». Кучма вислухав усіх, а після виступу Копилова встав і сказав, що перш ніж приймати якісь рішення, тут потрібно, щоб НДІ галузі й інші інститути дали свої висновки з цього приводу. Так Шебелинський НПЗ залившився в «Укргазвидобуванні».  

Європейське пальне українського виробництва 

«Перед кожним поколінням, яке працювало на Шебелинському ГПЗ, стояли свої завдання, проте головним його надбанням завжди були й залишаються люди, які їх виконували. Саме вони здолали й побудову, й перебудови, і реконструкції, й реорганізації, і модернізацію, – переконаний теперішній директор цього підприємства Юрій Роговий. – А впродовж останніх 5 років колективом (а сьогодні це 450 чоловік) набрано такий темп, який дасть змогу розвиватися далі. Річ у тому, що завод – а він завжди був державним – звик до того, що грошей на модернізацію завжди бракувало. Та час поставив перед вибором: або модернізація, або смерть. Його продукція стала нікому не потрібною, крім того, у 2017 році було запроваджено в дію технічний регламент, який залишав завод за бортом ринку». 

Масштабна модернізація, кажуть на заводі, розпочалася у 2015 році й триває досі. Загальні інвестиції склали $152 млн. З них тільки у розвиток лабораторій вже було інвестовано близько 97 млн. грн., планується ще близько 60 млн. грн.

«А був період, коли завод опинився перед загрозою закриття і перетворення його на перевалочну базу для підготовки сировини, а резервуарного парку – на нафтобазу. Тому колектив дуже радий, що вдалося відстояти підприємство… У цьому регіоні іншої роботи практично немає, тільки цей шебелинський кущ – промисловики, видобувачі, транспортники, переробники, будівельники, які обладнують нові родовища, тож насправді це серйозна перемога», – каже Юрій Роговий.

З 2018 року вся продукція відповідає стандарту Євро-5. Більш того, отримала своє фірмове ім'я – Shebel. Останнє досягнення – випуск арктичного дизельного пального з температурою фільтрованості -32 градуси. Незабаром ринок отримає чергову новинку – Shebel 98. 

Shebel упевнено крокує країною: сьогодні шебелинське пальне можна зустріти на заправках у Київській, Житомирській, Чернігівській, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській областях і на підконтрольних Україні територіях Донецької й Луганської. 

Два роки тому – під час презентації бренду Shebel – Сергій Федоренко, директор з комерційних питань компанії «Укргазвидобування», виступив з амбітною заявою: «Шебелинський завод стає Shebel. І це не просто зміна імені чи зовнішнього вигляду – це повна трансформація підходу до процесів виробництва, збуту, управління якістю, маркетингового супроводу продукції від заводу і до споживача. Спочатку ми модернізували Шебелинський завод і почали випуск нафтопродуктів високої якості, чим довели, що виробляти пальне європейського рівня в Україні можливо. Наша наступна мета: кожен український водій повинен мати змогу заправлятися якісним європейським пальним українського виробництва». 

Минуло всього два роки, а всі амбітні цілі стали реальними. «За ці два роки ми випустили майже мільйон тонн якісної продукції під брендом Shebel: бензинів, дизельного пального, автогазу LPG, – продовжує Сергій Федоренко. – Збільшили обсяги переробки сировини – маємо +4,5% за минулий рік у порівнянні з попереднім. А також продовжуємо проекти з модернізації виробничих активів: ввели в експлуатацію новий реактор гідроочищення й налагодили процес депарафінізації дизельного пального, встановили залізничні ваги, суттєво поповнили основні фонди лабораторій. А паралельно з оновленням наявної виробничої бази починаємо будівництво нових заводів з виробництва LPG.

Нинішня потужність заводу – 500 тисяч тонн нафтопродуктів у рік. «Нашому заводу – 60 років. Це ніби й багато, але це – передусім неоціненний досвід тих поколінь переробників, які на ньому працювали й працюють. Тож зупинятися на досягнутому ми не збираємося, – каже Юрій Роговий.

І другий напрямок – це власне перспективний розвиток. Не можна не помічати того, що ринок і потреби споживачів змінюються. На зміну бензину прийшов скраплений газ, на горизонті електромобілі. Для Шебелинки це означає підвищену увагу ще до нафтохімії й до гнучкості процесів. Тож найближчим часом на заводі розпочнеться будівництво установки ізомеризації й комплексу нафтохімії. 

Згадують ветерани 

 

  • Володимир Панов – ветеран заводу, який за чотири десятиліття роботи на підприємстві пройшов шлях від слюсаря до начальника метрологічної служби, став свідком практично всіх змін, яких зазнав завод: на пенсію пішов, уже коли пальне Шебелинського ГПЗ по-модному стало називатися Shebel, а його якість сягнула стандарту Євро 5. 

«Робота зазвичай оцінюється якістю продукції. Пригадую, перед тим, як ми запустили установку каталітичного реформінгу, завод практично зупинився, тому що прямогонний бензин, який він випускав на той час, був уже нікому не потрібним. Щойно з’явилася продукція іншої якості, завод по-іншому сприйняли. Якщо раніше нашу продукцію зневажливо називали «шебелинським газоліном», то тепер усе інакше».  

Чи обрав би іншу долю, якби час повернувся назад?

«У юності так сталося, – пригадує, – що не вступив до омріяного факультету і пішов з хлопцями на автоматику і приладобудування. І, знаєте, жодного разу не пошкодував, тому, мабуть, іншого шляху я б не обрав – і працював би на Шебелинці».

  • Валентин Захарченко, який прийшов на завод у 1964-му, через 4 роки після його відкриття. Працював слюсарем, потім служба в армії, знову рідний завод, технік, інженер-технолог – аж до головного інженера підприємства.

«Пропрацював тут більшу частину свого життя, – каже він. – Зміни за ці роки відбулися величезні, особливо щодо обладнання. Фізичне навантаження знизилося, проте зросло інтелектуальне. Тішуся, що мій син теж пов'язав своє життя з нашим заводом».

  • Павло Чаговець, який прийшов на ГПЗ у далекому 1973-му, теж віддав заводові 38 років свого життя і з захопленням розповідає про зміни.

«Сучасні технології дають змогу керувати багатьма механізмами на відстані, на моніторі – схема труб, резервуарів і засувок, зовсім як у комп'ютерній грі. Оператори можуть зачинити будь-яку засувку і вимкнути насос простим натисканням на комп'ютерну мишку. Це так само просто , як папку на робочому столі відкрити. Радію за тих, хто працює на заводі сьогодні». 

  • А колишній оператор технологічних установок Валентина Подповєдіна (стаж на заводі майже 39 років) пригадує не модернізації й запровадження нових технологій, а радше те, як люди виживали, коли було геть скрутно.

«За освітою я технолог, – каже вона, – тому, пропрацювавши 4 роки лаборантом, коли було запущено другу установку, перейшла туди. Досі стоїть у пам’ятку, як Микола Костянтинович Яремчук, наш тодішній директор, вчив нас, молодих, патріотизму і любові до свого підприємства. Я тоді вже зо 2 роки, як була оператором установки, а нас раптом збирають у бригаду, яка повинна була займатися… фарбуванням усього, що потребувало пофарбування. Ви уявляєте – мене, оператора, та й іншу молодь змушували фарбувати! І ми – обурені – цим натовпом так і посунули до директора: мовляв, що ж це таке?!Він пустив нас у кабінет, усіх уважно вислухав, а тоді почав розповідати про наш завод, про те, що він повинен сяяти й блистіти, як нова копійка, бо це наш рідний дім, і що ніхто, крім нас самих, у тому домі порядку не наведе».

Друкувати

Коментарі

Увійдіть щоб мати можливість лишати коментарі

Увійти