Запуск МЗНН. Червень 2026: що ми хочемо досягти і чому самого примусу недостатньо

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції.

У березні 2026 року, на тлі Іранської кризи та цінового шоку на паливному ринку, ми сформулювали діагноз чинній системі мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів (МЗНН): держава обрала модель «зобов'язань без стимулів» — поклала на приватних операторів обов'язок нести капітальні витрати та воєнні ризики, але заблокувала каральні механізми і не запропонувала жодного інструменту компенсації цих витрат. Система існувала юридично, але була «суто віртуальною». Через три місяці ситуація змінюється принципово. Держава вмикає примус — але лише з одного боку, карального. Стимулювальна частина, без якої, як ми показали в березні, система не працює, досі відсутня.

Чого ми хочемо досягти. Наша мета — зробити запуск МЗНН робочим та закласти механізми стимулювання побудови інфраструктури на роки вперед. Працездатна система запасів має одночасно вирішувати два завдання: захищати внутрішній ринок від цінових шоків і розвивати власну інфраструктуру — газову, складську, підземну. Примус сам по собі не дає жодного з них: він лише ставить бар'єр на імпорт. Натомість правильно налаштовані стимули досягають обох цілей без бюджетних дотацій — за рахунок самої економічної логіки ринку. Ця стаття — про те, що саме змінюється з червня, чому активації лише блокуючих заходів недостатньо, і які конкретні зміни до нормативної бази перетворюють примус із бар'єра на інструмент розвитку ринку.

1. Що відбулося: від відтермінування до активації

19 червня 2026 року Енергетична митниця Держмитслужби розіслала імпортерам нафтопродуктів лист (№ 4115/4-17), у якому повідомила: Міністерство енергетики розробило проєкт постанови Кабінету Міністрів «Про внесення зміни до пункту 3 постанови КМУ від 20 грудня 2024 року № 1455». Сенс проєкту — точковий, але вирішальний.

Чинна редакція Порядку № 1455 передбачає відтермінування набрання чинності окремими пунктами, зокрема пунктом 31 (підстави для відмови митних органів у митному оформленні за недостатності фінансового забезпечення) — до завершення воєнного стану плюс шість місяців. Проєкт постанови відв'язує пункт 31 від завершення воєнного стану. У разі ухвалення недостатність суми фінансового забезпечення, створеного суб'єктом ринку, стане підставою для відмови в митному оформленні нафти та нафтопродуктів, що поміщаються в митний режим імпорту — вже зараз, не чекаючи закінчення війни.

Лист прямо називає мотив: запобігти накопиченню транспортних засобів на кордоні в очікуванні створення фінансового забезпечення та його відображення в електронній системі репортингу (ЕСР). Імпортерам запропоновано організувати відповідну взаємодію та надати інформацію про підготовчі заходи до 29 червня 2026 року.

Цей лист — не поодинокий сигнал. За даними галузевих джерел, уряд ухвалив концептуальне рішення про реальний запуск системи МЗНН, і закон може «запрацювати» протягом найближчих двох місяців. Окрім скасування відтермінування блокуючих заходів, у пакеті змін очікується запровадження норми про обов'язкове підземне зберігання частини запасів — найбільш імовірна частка 20%. Мотив повернення до проєкту — очікування посилення ударів по енергетичній інфраструктурі та урок весняної кризи, яка показала, що країна до дефіциту не готова.

Нагадаємо параметри, які активуються. Норматив МЗНН створюється поетапно (пункт 18 Порядку № 1455): 3% від введеного в обіг обсягу в перший рік (2025), 6% — у другий (2026), 9% — у третій (з грудня 2026) і далі зі зростанням до 24%. Фінансове забезпечення — банківська гарантія в сумі, еквівалентній 25% вартості нормативного обсягу МЗНН, — має бути створене не пізніше ніж за 12 годин до митного оформлення чергової партії (пункт 65 Порядку № 1455). У річному вимірі вихід на 9% означатиме до 1 млн тонн бензину й дизпалива до 2027 року.

2. Підтвердження березневого прогнозу — і його межа

У березні ми писали: відстрочка блокуючих заходів пояснюється «воєнним станом», але воєнний стан триває з 24 лютого 2022 року і, з високою вірогідністю, триватиме ще роки — а отже, основний стимул виконувати норматив може з'явитися лише через роки після формальної появи зобов'язань. Червневий проєкт постанови підтверджує цю логіку від протилежного: держава усвідомила, що чекати завершення війни не можна, і вирішила відв'язати примус від воєнного стану.

Це правильний крок — але половинчастий. Активується виключно каральний механізм (пункт 31): немає фінансового забезпечення — немає розмитнення. Стимулювальна частина моделі, яку ми пропонували в березні — держгарантія воєнного ризику, зарахування товарів на митних складах, пільговий розмір банківської гарантії для операторів, що формують реальні запаси, — залишається на папері. Наслідок передбачуваний. Якщо «кнут» вмикають, а «пряника» немає, ринок отримує не стимул формувати запаси, а бар'єр на імпорт. У короткостроковій перспективі це означає рівно те, чого побоюється сама митниця у своєму листі: накопичення транспорту на кордоні, затримки розмитнення, ризик локального дефіциту та цінових сплесків — тобто відтворення весняного сценарію, тільки вже з адміністративної, а не зовнішньої причини.

Таким чином, наша центральна теза — «зобов'язання без стимулів» — не лише не втрачає актуальності, а загострюється. Раніше дисбаланс був статичним (ні примусу, ні стимулів). Тепер він стає динамічним і небезпечним: примус є, стимулів немає. Це найгірша з можливих конфігурацій.

Нижче — три конкретні пропозиції, що розвивають березневі рекомендації та прив'язані до конкретних норм. Усі три підпорядковані одній логіці: коефіцієнти й ліміти в системі МЗНН — це не облікова техніка, а важелі промислової політики. Сьогодні вони налаштовані проти розвитку інфраструктури. Їх потрібно розвернути.

3. Теза перша: структуру МЗНН визначає споживання, а не калорійність

Чинна логіка формування номенклатури МЗНН виходить з енергетичної взаємозамінності продуктів — спрощено, з «калорійності». Найяскравіший приклад — право покривати норматив зі скрапленого газу (LPG) не фізичним зберіганням газу, а зберіганням бензину. Пункт 16 (підпункт 3) Порядку № 1455 прямо дозволяє суб'єктам ринку, які вводять в обіг газ скраплений, створювати запас «або у газі скрапленому, або в бензинах автомобільних з коефіцієнтом 0,8 до встановленого обсягу мінімальних запасів для газу скрапленого» (на виконання пункту 3 частини десятої статті 8 Закону № 3484-IX).

Тут закладено подвійний дефект.

По-перше, фізична неповноцінність заміни. Як ми детально показали в березневій статті, бензин заміщає LPG лише у вузькому сегменті автотранспорту на двопаливних авто. Для стратегічно критичних сегментів — побутових газових котлів та обігрівачів, генераторів і мікроелектростанцій на LPG, балонного газу для населення, промислових та аграрних пальників, заміни метану в малій генерації — бензин не є замінником ані за фізикою спалювання, ані за інфраструктурою постачання. Саме ці некомпенсовані сегменти є найкритичнішими в кризу: децентралізоване опалення, резервна генерація, аграрний сектор під час польових робіт.

По-друге — і це новий акцент — коефіцієнт 0,8 не нейтральний, він зменшувальний. 0,8 менше за одиницю. Це означає, що замість умовної тонни газу достатньо зберігати лише 0,8 тонни бензину. Тобто закон не просто дозволяє замінити газ бензином — він робить цю заміну вигіднішою за зберігання самого газу: бензину потрібно менше за масою, а бензинова інфраструктура дешевша за газову у 2–3 рази. Для оператора висновок очевидний: будувати газосховище, яке коштує кратно дорожче, щоб зберігати в ньому більший обсяг продукту, — економічно безглуздо.

Результат — система власноруч знищує останній стимул інвестувати в газову інфраструктуру. У поєднанні з уже наявною деградацією ринку LPG (обсяг скоротився щонайменше вдвічі проти піку 2019–2020 років) це означає не що інше, як завершальний удар по ринку скрапленого газу.

Найголовніше — це суперечить букві Директиви 2009/119/EC, яку Україна зобов'язалася імплементувати в межах Енергетичного Співтовариства. Директива не просто згадує продуктові категорії — вона прямо забороняє підхід, закладений у коефіцієнті 0,8:

• Стаття 4(1) встановлює: при розрахунку рівня запасів за категоріями методи застосовуються «only to the products in the category in question» — виключно до продуктів тієї самої категорії. Іншими словами, кожна категорія рахується тільки своїм продуктом.
• Стаття 9(2) перелічує LPG і Motor gasoline (автомобільний бензин) як дві окремі категорії стратегічних запасів. Вони не взаємозамінні за визначенням.

Поєднання цих двох норм дає прямий висновок: за логікою самої Директиви закрити норматив по LPG бензином неможливо — це різні категорії, і норматив по газу має створюватися саме в газі. Український коефіцієнт 0,8 — це не імплементація європейського шаблону, а відхилення від нього.

Директива йде ще далі й закріплює саме той принцип, який ми обстоюємо — структуру визначає споживання:

• Стаття 9(3) вимагає, щоб обрані категорії запасів покривали щонайменше 75% внутрішнього споживання держави. Тобто структура запасів зобов'язана відображати реальну структуру споживання, а не зручність зберігання.
• Стаття 9(4) рахує запас кожної категорії в днях середньодобового споживання саме цього продукту.

Окремо знімемо можливе заперечення. Директива справді оперує поняттям «crude oil equivalent» (нафтовий еквівалент) із коефіцієнтом 1,2 — але це звітна конвенція для вираження зобов'язань у спільній одиниці (днях споживання), а не дозвіл замінювати один продукт іншим у фізичному запасі. Стаття 4(1) це прямо відрізає. Чинна українська норма змішує дві різні речі — методику агрегування звітності й фізичний склад запасу — і під виглядом «еквівалентності» дозволяє те, що Директива виключає.

Що пропонуємо. Коефіцієнт субституції має стати інструментом промислової політики, а не бухгалтерського перерахунку. Право покривати LPG-норматив бензином має бути не привілеєм за замовчуванням з понижувальним коефіцієнтом, а наслідком відсутності газової інфраструктури — з підвищувальним коефіцієнтом, що відображає реальну різницю у вартості будівництва:

Механізм самодостатній: оператор без газової інфраструктури змушений заморозити в бензині у 2–3 рази більше оборотного капіталу, ніж оператор із ГНС чи газосховищем. Це створює природний фінансовий стимул будувати газову інфраструктуру — без жодних адміністративних заборон і бюджетних дотацій. Підвищений норматив бензину просто відображає різницю в капітальних витратах, яку оператор без газосховища «економить» за рахунок системи.

4. Теза друга: митні склади — стимул тримати запас удома, а не за кордоном

Пункт 45 Порядку № 1455 на період воєнного стану та шести місяців після нього дозволяє суб'єктам ринку зберігати МЗНН, зокрема:

• на митних складах в Україні (у режимі митного складу) — не більше 50% загального нормативного обсягу;
• за кордоном — на територіях держав-членів ЄС, що межують з Україною, до 50%, а в державах ЄС «другого кола» (що межують із прикордонними) — до 25%.

Тут закладено логічну інверсію. Митний склад на території України — це законний механізм мінімізації воєнного ризику для імпортера: товар фізично перебуває в країні (доступний у кризу негайно), але в пільговому митному режимі, що знімає частину фіскального навантаження до моменту введення в обіг. Це рішення, яке ми в березні відносили до критичних (Рекомендація № 2). Натомість чинна норма обмежує його стелею 50% — тобто штучно стримує саме той інструмент, який тримає запас удома.

Логіка має бути прямо протилежною. Якщо мета — фізична безпека запасів і розвиток власної складської інфраструктури, то:

• зберігання на українських митних складах слід не обмежувати (або підняти стелю значно вище 50%) — це стимул інвестувати у свою інфраструктуру і тримати буфер у межах країни;
• обмеження 25% доцільно зберегти виключно для закордонного зберігання — щоб не субсидувати чужу (польську, румунську, словацьку) інфраструктуру коштом українських операторів і не виводити фізичний буфер за межі досяжності в кризу.

Принцип той самий, що й у тезі першій: ліміт — це не технічна цифра, а сигнал. Сьогодні він каже операторові «тримай за кордоном — там можна до 50%, удома — теж лише до 50%, без переваги». Має казати: «тримай удома без обмежень, за кордоном — лише до чверті».

І знову — це не наша вигадка, а пряме повноваження, надане Директивою 2009/119/EC. Тут європейська норма підтримує нашу позицію особливо чітко:

• Стаття 5(2) прямо дозволяє державі «set limits or additional conditions» щодо зберігання своїх запасів поза власною територією. Тобто запропоноване обмеження закордонного зберігання — це рівно той інструмент, який Директива вкладає в руки держави. Жодного відхилення: навпаки, чинна норма цей інструмент недовикористовує.
• Стаття 9(1) для специфічних запасів встановлює, що вони «shall be maintained on the territory of the Community» — територіальна прив'язка вбудована в саму норму. Для України аналогом «території Спільноти» є національна територія.
• Стаття 5(1) разом із визначенням «фізичної доступності» (стаття 2(m)) робить ключовою вимогою не наявність тонн на папері, а можливість реально доставити паливо споживачеві в кризу у прийнятні строки. Запас на українському митному складі цій вимозі відповідає; запас за кордоном — особливо в державах «другого кола» — об'єктивно менш доступний у момент блокади логістики чи закриття кордонів.

Отже, пріоритет внутрішнього зберігання — це не наша преференція, а логіка Директиви: фізична доступність як мета, і прямо передбачене право обмежувати винесення запасу за кордон.

5. Теза третя: підземне зберігання — економічна доцільність замість примусу

В очікуваному пакеті змін фігурує норма про обов'язкове підземне зберігання близько 20% запасів. Намір зрозумілий: підземні сховища значно стійкіші до ударів. Але механізм знову обрано примусовий — встановити частку і зобов'язати. А підземні резервуари кратно дорожчі у будівництві за наземні. Це відтворює ту саму помилку: зобов'язання нести підвищені капітальні витрати без жодного механізму їх компенсації.

Розв'язання — у тій самій інверсії, що й у тезі першій. Не примушувати часткою, а створити економічну доцільність через пільговий заліковий коефіцієнт:

Обсяг, що зберігається в підземному сховищі, зараховується як 50% норми, передбаченої для відповідного продукту і періоду. Тобто одна тонна в підземному резервуарі «закриває» дві тонни нормативу.

Тоді оператор сам, за економікою, зацікавлений будувати дороге підземне сховище — бо воно вдвічі ефективніше закриває його зобов'язання, що компенсує кратно вищу вартість будівництва. Підземне зберігання перетворюється з нав'язаної витрати на актив із подвоєною нормативною віддачею.

Зауважимо: дві моделі не виключають одна одну. Можна зберегти базову вимогу до частки, але доповнити її заліковим коефіцієнтом — тоді оператор, що перевиконує мінімум підземного зберігання, отримує нормативну вигоду. Принцип незмінний: інфраструктуру будують там, де це економічно вигідно, а не там, де наказано.

Чи сумісний заліковий коефіцієнт із Директивою 2009/119/EC? Прямої норми про підземне зберігання Директива не містить — це питання національного рівня, і тут держава вільна. Але два її положення показують, що сама ідея заохочувального коефіцієнта лежить у руслі європейської методики, а не суперечить їй:

• Annex III (методика підрахунку рівня запасів) передбачає стандартне зменшення на 10% (tank bottoms / недоступний залишок, відповідно до практики МЕА). Тобто Директива сама розділяє «зарахований рівень запасу» і «фізичні тонни» — підрахунок уже є коригованою величиною, а не сирою масою. Якщо рівень можна зменшувати за недоступність, то симетрично його можна збільшувати за підвищену стійкість і доступність — це та сама техніка, лише з іншим знаком.
• Визначення «фізичної доступності» (стаття 2(m)) прямо працює на користь підземного зберігання: сховище, що переживає авіаудар, лишається фізично доступним у кризу — а отже, краще виконує саме ту мету, заради якої Директива вимагає запасів. Заохочувальний коефіцієнт винагороджує не «бетон під землею», а реальну кризову доступність палива — критерій, закладений у Директиві.

Інакше кажучи, держава тут не зв'язана Директивою, але якщо обирати між примусом і стимулом, стимул ще й узгоджується з європейською логікою підрахунку.

6. Наскрізний принцип: коефіцієнти МЗНН — це промислова політика

Три тези об'єднує одна ідея. Коефіцієнти субституції, ліміти зберігання та залікові ставки в системі МЗНН — це не облікова техніка, а важелі промислової політики. Кожна така цифра — це сигнал ринку, куди спрямовувати інвестиції.

Сьогодні всі три сигнали налаштовані проти розвитку інфраструктури:

• коефіцієнт 0,8 каже «не будуй газосховища»;
• стеля 50% для митних складів каже «немає переваги тримати запас удома»;
• обов'язкова частка підземного зберігання каже «неси витрати, бо наказано».

Розвернувши кожен із цих сигналів, держава отримує те, чого не дасть жоден примус: ринок, який сам, за власною економічною логікою, будує газову, складську та підземну інфраструктуру — стратегічно потрібну і стійку до воєнних ризиків. Це і є справжній зміст слова «стимул», якого бракує чинній моделі.

Європейський знаменник усіх трьох тез — «фізична доступність». Директива 2009/119/EC (стаття 2(m), стаття 5) визначає мету системи запасів не як «тонни на папері», а як спроможність реально доставити паливо споживачеві в кризу у прийнятні строки та на прийнятних умовах. Через цю призму всі три наші пропозиції — не «українська самодіяльність», а повернення до європейського критерію:

• теза 1 — LPG-споживачеві (котли, генерація, аграрні пальники) у кризу потрібен фізично доступний газ, а не бензин, який його не заміщає;
• теза 2 — запас удома фізично доступний негайно, винесений за кордон — ні; і Директива прямо дозволяє це обмежити (стаття 5(2));
• теза 3 — підземне сховище переживає удар і лишається доступним, тому й заслуговує на підвищений залік.

Чинна модель оптимізує облікову форму (тонни, еквіваленти, частки). Європейська логіка — і наша позиція — оптимізують результат: паливо, доступне ринку в момент кризи. Це і є той зсув акценту, якого потребує реформа.

7. Оновлені рекомендації

Активація блокуючих заходів робить частину наших березневих рекомендацій не просто актуальними, а терміновими — їх потрібно ухвалювати одночасно з примусом, інакше примус спрацює проти ринку. Нижче — оновлений перелік із позначенням, що змінилося.

Особливо наголосимо на Рекомендації № 6. У березні ми пропонували замінити відтермінування блокуючих заходів поступовим введенням з мінімальними порогами — щоб ринок адаптувався без шоку. Червневий проєкт обрав протилежне: різке вмикання пункту 31 однією датою. Це підвищує ризик саме того накопичення транспорту на кордоні, якого побоюється митниця. Перехідний період із поступовим підвищенням порогу фінансового забезпечення зняв би цей ризик без втрати кінцевої мети.

8. Висновки

Рішення держави запустити реальний примус у системі МЗНН — обґрунтоване. Весняна криза 2026 року довела, що буфер запасів країні потрібен, а загроза ударів по інфраструктурі нікуди не зникла. Відв'язати пункт 31 від завершення воєнного стану — крок, який ми, по суті, передбачали ще в березні.

Проблема не в тому, що держава вмикає примус. Проблема в тому, що вона вмикає лише примус. Каральний механізм без стимулювального — це найгірша конфігурація з можливих: вона створює бар'єр на імпорт, не даючи натомість жодного інструменту знизити витрати чи ризики формування запасів. Замість захищеного ринку держава ризикує отримати чергу бензовозів на кордоні та ціновий сплеск — уже з власної, адміністративної причини.

Вікно для виправлення відкрите рівно зараз — поки проєкт постанови не ухвалено остаточно. Три зміни до коефіцієнтів і лімітів — інверсія субституції LPG, зняття стелі для українських митних складів, заліковий коефіцієнт для підземного зберігання — разом із держгарантією воєнного ризику перетворюють примус із бар'єра на робочий стимул. Усі вони працюють за єдиним принципом: коефіцієнти МЗНН — це промислова політика, і налаштувати їх треба так, щоб ринок будував інфраструктуру сам, а не чекав наказу.

Для учасників ринку, які вже сьогодні інвестують у складську та логістичну інфраструктуру, цей момент — не загроза, а можливість: правильно налаштовані стимули роблять такі інвестиції економічно вигідними і відкривають роль відповідального зберігача та оператора МЗНН.

Нормативна база: Закон України № 3484-IX; постанови КМУ № 1443, 1455, 601, 432; накази Міненерго № 41, 118, 202, 234, 879; Лист Енергетичної митниці Держмитслужби № 4115/4-17 від 19.06.2026. Директива Ради ЄС 2009/119/EC — ст. 2(m) (фізична доступність), ст. 4(1) (підрахунок за категоріями), ст. 5 (доступність і право обмежувати закордонне зберігання), ст. 9(1)–(4) (специфічні запаси, категорії, покриття ≥75% споживання), ст. 10(4) (імунітет запасу), Annex III (коригування рівня); Директива ЄС 2003/96/EC (оподаткування енергоносіїв).