- Наталя Курган, Сергій Куюн
Литовський бензин, або Мажейкяй, в Україні — це бренд, якому вже понад 30 років. Колись «Мажейкю нафта», а потім «Орлен Летува» була поруч завжди і як справжній друг гідно показала себе у найскладніші періоди новітньої історії.
Спочатку 2014 року, коли на ринку виник вакуум після Революції Гідності й початку війни з росією. А з 2022-го це одна з опор ринку загалом і окрема соломина для десятків українських компаній. Адже в життєздатному радіусі більше немає ресурсотримачів, які готові працювати з такою кількістю контрагентів. І не просто працювати, а бути бажаними клієнтами.
Як, попри війну і величезну відстань, литовський завод продовжує зміцнювати позиції на українському ринку — у матеріалі enkorr.
Пальне з Литви присутнє на українському ринку щонайменше з середини 1990-х років. Тоді завод мав назву, яку багатьом було складно вимовити, – «Мажейкю нафта», за місцем розташування у місті Мажейкяї у західній частині Литви. Сьогодні навігатор показує відстань від Києва – 1 400 км. До 2022 року туди їхали через білорусь, що було не набагато ближче. За мірками нафтової галузі, де майже все вирішує логістика, він розташований дуже далеко.
Побороти закони галузі, зростати й здобувати популярність Мажейкяю в Україні допомагали… проблеми. Вперше литовський бензин поїхав за тисячу кілометрів, у країну з шістьма НПЗ сумарною потужністю десятки мільйонів тонн на рік через… дефіцит пального. Тоді одним з перших був львівський «Галнафтогаз» невідомого ще Віталія Антонова, для якого це взагалі був перший досвід у нафтянці. Саме вони 1997 року створили перше й останнє СП з литовцями – компанію «Галнафта-Вентус». Багаторічні зв’язки настільки міцні, що й досі в головному офісі «Галнафтогазу» прописане консульство Литви у Львові.
Пізніше, коли завантаження українських НПЗ сировиною нормалізувалось, литовське пальне продовжувало надходити через іншу проблему – якість. Продукція вітчизняних заводів була жахливою. Наприклад, Херсонський НПЗ випускав легендарне дизпальне марки УФС з сіркою 0,85% (8 500 ppm) – у 850 разів більше, ніж за нормативом Євро-5. Тим часом дороги країни все більше наповнювались іномарками, які потребували кращого пального. І ось тоді знову рятував Мажейкяй.
В умовах радянських ДСТУ литовський бензин Євро-3 на почату «нульових», з 2005 року Євро-4, а згодом Євро-5 був ковтком свіжого повітря. Це було дуже дорого, але мережі, що зробили ставку на Мажейкяй, не прогадали. «Паралель» та Asi Oil у Донецьку, «Укравто» й KLO – у Києві, «Нефтек» у Дніпрі, «Овіс» у Харкові, «Катрал» в Одесі, ОККО – всюди! На початку «нульових» це були інопланетні острівці.
Більш масовим імпорт з Литви став, починаючи з 2005 року. Тоді внаслідок гострої рукотворної кризи у виконанні прем’єр-міністра Юлії Тимошенко були зняті імпортні мита й інші бар’єри на шляху імпортних нафтопродуктів. Але й тоді Мажейкяй виявився фактично безальтернативним, адже білоруські НПЗ ще були звичайними російськими заводами.
Треба зазначити, що саме литовці фактично мотивували білорусів спочатку зробити якісне пальне, а згодом і дещо навчили працювати з клієнтом. Бо навіть за однакової якості підхід литовців до бізнесу був принципово іншим.
«Дивні» підходи
Коли ти далеко і твій товар дорогий, ти маєш конкурувати якістю і ставленням до клієнта. Саме це започаткувала «Мажейкю нафта», а 2006 року успадкував «Орлен Летува». З огляду на якість продукту варіантів не було: Литва одразу після незалежності стала на шлях до ЄС, а тому синхронізація якості пального там не обговорювалась. Тим більше Мажейкяйський НПЗ був одним з останніх, побудованих у СРСР, тобто наймодерновішим (до речі, як Лисичанськ і Кременчук, однак перехід на покращені стандарти якості російські власники українських НПЗ відтягували як могли).
Що ж було абсолютно унікальним, то це клієнтоорієнтованість. В Україні покупці пального мали повзати перед менеджерами НПЗ на колінах, вмовляючи продати пальне, а литовці буквально облизували українських контрагентів. Ба більше, в ті дрімучі часи мажейкяйці у будь-який час надавали повну інформацію про рух твого товару – від точного часу запланованого завантаження до місцеперебування цистерни (це, до речі, непідйомна річ для багатьох продавців пального і донині).
Головне – чітке виконання своїх зобов’язань. Тут у центрі стоїть важлива новація від литовців – термдоговори. Багато було спроб на українському ринку це повторити, але ні в кого не виходило. А литовський «терм» працював! Найбільш показова ситуація була 2006 року, коли на заводі сталася велика пожежа. Попри абсолютний форсмажор і всі можливості відмовити клієнтам, тоді вже «Орлен Летува» придбав пальне на морі й виконав свої зобов’язання. Таке навіть сьогодні складно уявити!
Уособленням такого підходу у роботі з українцями була неформальна команда на чолі з менеджером ТД «Мажейкю нафта» Юліусом Немунісом і багаторічним головою представництва заводу в Україні Ігорем Майстренком.
Основою успіху литовців в Україні був постійний діалог з ринком і абсолютна відкритість. На фото: Юліус Немуніс (ліворуч) із СЕО «Орлен Летува» Іренеушем Фафарою на конференції Petroleum Ukraine 2012

Багаторічний голова представництва ТД «Мажейкю нафта» в Україні Ігор Майстренко (2012 рік)
Дуже складним, але продуктивним періодом у роботі «Орлену Летува» були 2010-2017 роки, коли завод очолював Іренеуш Фафара, а представництво в Україні – Яцек Забродський. Доба Віктора Януковича з проблемами імпортерів нафтопродуктів на кордоні, революція 2014 року, початок російського вторгнення – все це стало новим викликом, який знову-таки призвів до злету литовських обсягів – дорогих, але гарантованих. Саме тоді обсяг литовських нафтопродуктів злетів майже до 1 млн т на рік. Небачений імпорт після років боротьби за 20-23 тис. т щомісяця Саме в той час розпочалися помітні постачання дизпального, тоді як раніше топовою позицією був винятково бензин.

Яцек Забродський близько 10 років очолював офіс ORLEN в Україні, а з 2023 року знову бере активну участь у розбудові постачань нафтопродуктів концерну в Україну (фото 2024 року).
Вибори 2019 року й перемога Володимира Зеленського ознаменувались перекриттям найпотужнішої дизельної магістралі – нафтопродуктопроводу «Прикарпатзахідтранс». Це була нова проблема, і першим альтернативним каналом став «Орлен Летува», який 2021 року знову подолав позначку в 1 млн т.
Та на початку 22-го білоруси зробили те, чим давно погрожували, – перекрили транзит з Литви. «Орлен» запропонував постачання через Журавицю і польський кордон. Але дизель з премією $50 до котирування шокував українських контрагентів, особливо з віддалених регіонів. Здавалося, це кінець.
Відповідь на нову біду
У 2024 й 2021 роках литовські постачання зупинялись за крок від позначки 1 млн т. А за результатами 9 міс. 2026 року імпорт нафтопродуктів з Литви вже перебільшив цей обсяг. Прогноз – 1,4 млн т, і це абсолютний рекорд за всю історію. Як?!
Власне, як і завжди. Литва поруч у найтрагічніший період України.
Насправді в умовах переорієнтації потоків паливного імпорту після повномасштабного вторгнення варіантів нових постачань було небагато, і серед них – Литва. Але, на відміну від решти, Литва виявилася єдиним новим напрямком, який був добре знайомим українському ринку.
Перевага була також у тому, що завод відкритий для широкого кола клієнтів. Водночас великі концерни – ORLEN, MOL, OMV – переважно розглядають лише великі контракти. Наприклад, якщо в ORLEN S.A. чотири контракти з українськими компаніями («Укрнафта», ОККО, WOG, Socar), то імпорт з «Орлену Летува» 2026 року здійснило 78 юросіб. Для багатьох Литва стала фактично єдиним джерелом пального.
Зрозуміло, що ORLEN Lietuva розвернутий обличчям до України не тільки через емпатію. Проблема заводу — бензин, а це 2,5-3 млн т на рік. Крихітне споживання країн Балтії й самодостатня Польща залишають для збуту лише два канали: море й Україну.
Утім, морський напрямок, як завжди, найменш дохідний. Через величезну волатильність ринку, особливо після початку війни в Україні, а потім в Ірані точно порахувати морські нетбеки складно. Але, за оцінками трейдерів, експорт в Україну кращий за «морський» на $30-40/т.

Ще краща економіка для дизпального. Це дефіцитна позиція, продукт потрібен всім, і це дає гарну премію виробнику. І відвантаження в Україну оцінково дають литовському НПЗ $75-80/т порівняно з відправленням у регіон АРА. Схоже, що на бензині завод шукає передусім можливість збуту, тоді як дизельні постачання в Україну елементарно дають значно більше коштів.

Гроші це добре, але литовцям з поляками довелося попрацювати, щоб потік в Україну зростав. Суттєвий поштовх дала модернізація залізничного термінала ORLEN Lietuva у Мацкаві, де пальне переливається з «широкої» литовської колії на вузьку «польську». Проведена 2024 року реконструкція збільшила потужність майже вдвічі — з 90 до 170 тис. т бензину й дизпального на місяць, або до 2 млн т на рік.

Термінал ORLEN Lietuva у Мацкаві. Фото ORLEN Lietuva
Ефект очевидний: за 9 місяців цього року частка залізничних постачань литовського пального в Україну зросла до 58% (близько 560 тис. т). У кризовому 2022-му це було 37% (221 тис. т), а у 2023-му взагалі 30%, хоча фізичний обсяг зріс до 237 тис. т.
Ще більш контрастними виглядають зміни щодо бензину: вже у вересні 2024 року залізничні обсяги зросли до 24 тис. т проти середніх 6,5 тис. т на місяць у І півріччі.
«Розширення термінала у Мацкаві сприяло нарощуванню обсягів постачань з Литви, а для нас — ефективнішому використанню залізничної логістики й стабільному забезпеченню української мережі пальним», — зазначили зокрема в AMIC ENERGY, яка цього року фактично повністю переорієнтувалась на імпорт з Мажейкяя.

Ветерани й новачки
Хто сьогодні наповнює українсько-литовський вайб? Номер один – WOG, в кошику якого на цей напрямок припадає близько 40%, зокрема майже 70% бензину. Традиції партнерства тягнуться ще з «нульових», а 2016 року СЕО WOG Сергій Корецький і СЕО «Орлену Летува» Іренеуш Фафара підписали першу (і останню) угоду про постачання спиртовмісних бензинів в Україну. Хто б міг подумати, що через 10 років ці двоє будуть вести міждержавні переговори в статусі прем’єр-міністра України й СЕО ORLEN S.A. відповідно.

Шляхи Сергія Корецького та Іренеуша Фафари несподівано перетнулись після багаторічної перерви
Не надто відстав і найдавніший український партнер Мажейкяя – ОККО. Насправді точно невідомо, скільки саме литовського продукту було у постачаннях найбільшого українського імпортера, оскільки частина цих обсягів за договорами з «Орленом» маркувалась як польські. Втім, між партнерами завжди були насамперед ділові відносини, й нерідко ОККО давала шлях конкурентам, беручи профілактичні паузи у закупівлях у Литві.
«Збільшилася пропозиція ресурсу на ринку, змінилася політика продажів литовського виробника», – так пояснюють в ОККО помітний крен у бік старих партнерів цього року.
Замикає трійку лідерів — AMIC, який, схоже, остаточно визначився з джерелом постачань. По-перше, трейдерський офіс AMIC сидить у Вільнюсі й закуповує пальне для всієї мережі АЗС на Балтиці, у Польщі й Україні. По-друге, останнім часом литовські ціни елементарно цікавіші, ніж на південних базисах. По-третє, закупівлями опікується Сігітас Закальскіс – учасник мажейкяйської дрімтім на чолі з Немунісом. Здається, варіантів в «АМІК Україна» не було.
«Розширення логістичних можливостей у Литві й Україні, зокрема збільшення залізничних перевезень, дало нам змогу повернутися до моделі постачання, яку ми використовували до повномасштабного вторгнення. Це дає можливість збільшувати партії, робити постачання прогнозованішими, менше залежати від ситуації на автомобільних пунктах пропуску й ефективніше планувати закупівлі», – офіційно повідомили в компанії.
AMIC завжди багато імпортував з Литви, а цього року повністю зосередився на закупівлях у «Орлену Летува». На фото зліва направо: Руслан Котенко (начальник відділу постачання та продажу нафтопродуктів «АМІК Україна»), Сігітас Закальскіс (фахівець із закупівель AMIC Energy) та Євген Вінниченко (заступник генерального директора з постачання й продажів нафтопродуктів «АМІК Україна») на Petroleum Ukraine. Warsaw’26
Дуже продуктивно працює на литовському напрямку тернопільський «Автотехсервіс» – оператор мережі Green Wave. Саме для таких компаній формат «Орлен Летува» – рятівне коло.
Замикає п’ятірку найбільших контрагентів «Орлен Летува» в Україні новачок, народжений кризою 2022 року – Західна паливно-енергетична компанія. Вочевидь новачок не обійшовся без старих зв’язків свого головного трейдера Володимира Тарасюка, який понад 20 років очолював закупівлі та логістику WOG. ЗПЕК почала у 2024-му з невеликих, але стабільних автообсягів, а влітку 2025-го група пробилась у щільний склад постачальників залізницею. Починаючи з серпня поточного року, ЗПЕК додатково підсилилась на напрямку і вже везе з Литви понад 10 тис. т на місяць. У компанії задоволені співпрацею, а серед ключових переваг литовського партнера називають надійність і чітке виконання зобов’язань.
Володимир Тарасюк перевозив із Мажейкяя сотні тисяч тонн пального під час роботи у WOG і продовжив займатися цим у ЗПЕК
Серед решти виокремимо «Мартін Трейд» і «Барс», які цього року збільшили імпорт на 55% і 54% — до 39 і 29 тис. т відповідно. Останній активно розвиває на заході гуртові продажі й зазвичай має вільні обсяги.
* * *
Якщо раніше «Орлен Летува» був нішевим постачальником, то наразі це одне з основних джерел імпорту пального для України. Тут завжди раді новим контактам, і не виключено, що їхнє коло буде розширюватись. Щоправда, схоже, це стосується лише автомобільних постачань і лише бензинів, тоді як на залізниці й по дизпальному потужності вже вичерпані.
Також час від часу з’являються повідомлення про наміри ORLEN S.A. підпорядкувати собі продажі з «Орлену Летува». Джерела у польській компанії пояснюють це непоодинокими проявами недобросовісної конкуренції з боку невеликих гуртовиків, які підривають гуртовий бізнес великих імпортерів. Інша справа, чи зможуть останні забезпечити ринок самотужки, особливо в умовах війни? Джерела в Литві також кажуть, що прагнуть укладати контракти з прямими споживачами – роздрібними мережами.
Остаточно не зрозуміло, як Мажейкяй зберіг вайб роботи з українцями протягом настільки тривалого часу? Здавалося, входження у гігантську структуру «Орлену» мало як мінімум бюрократично обмежити гнучкість литовського виробника, але цього не сталося. Не доводиться виключати, що тут ключове значення має Іренеуш Фафара, який чудово знає специфіку литовського підприємства. Швидше за все, досі живе тут і інституційна пам'ять ще з часів Немуніса, яка додатково посилиться загальною допомогою Литви Україні. Безумовно, в центрі всього бізнес, який цікавий обом сторонам і який є найкращим цементом для будь-якого фундаменту. У будь-якому разі литовці можуть дати фору будь-кому з європейських постачальників.
Коментарі
Увійдіть щоб мати можливість лишати коментарі
Увійти